Розділ «ПУДЕЛЬ»

I

Виходили на iскрясте шосе, в перламутр полудня. Утомно дрижали наливнi поля, i перелiтав димний легiт. Небо брякло; нечутно й зiв’яло скрадалися полинялi соняшнi дороги до незнайомих горизонтiв, до туманово-бузкової маси.

На поворотi почули останню мiську пiсню: трамвайна путь розлетiлася в яри й раптом плавко спланувала пiвколом назад. На перепуттi пiд зеленою мжичкою дерев дрiмав парк: бюст Ляссаля, стежки, алеї. Потiм i вiн одiйшов убiк. – Тодi знову iскрясте шосе й даль молодих лiсiв.

На двадцять крокiв уперед iшли – мадмуазель Арйон (опереточна спiвачка з «Не ридай») i двi баришнi з редвидату: Тоня (так говорив студент) i, може, Дуня, може, Катя – невiдомо: з нею нiхто не говорив. З ними: якийсь тип i студент – органiзатор вечора.

Вечiр (музикально-вокально-танцювальний каламбур) на вiллi «Зелений Гай», сьогоднi, «на користь». Ще аlma mater прохала Сайгора сказати вступне слово на тему: бiжучий мент.

Арйон iшла пiд рожевою парасолькою, яку нiс тип. Тоню вiв пiд руку студент.

Тераси iподрому й павутиння далекого радiо поволi й рiшуче зливалися з будiвлями. I коли входили в сутiнь придорожнiх верб, повернулись i бачили один одномасний узамiт мiста.

Сайгор узяв сигаретку й передав портсигара. Григорiй переложив ремiнь рушницi на праве плече й закурив. I говорив – потiм – про Богомольськi Болота, про крижнiв, про вечiрнiй перелiт. Його руде обличчя наливалося кров’ю, i творчо, по-дитячому свiтилися зiницi. I знову згадував очерети, село, нирцiв, заячi стежки, полювання, ще полювання.

Тодi Сайгор примружив сiрий погляд i зняв кашкета.

– Добре!

I сказав прозу: одкомандирує в райком, а вiдтiля Григорiй поїде далi, на сельроботу, на село.

Пiдхопив:

– На село?

Григорiй довго путався в незв’язних фразах i нарештi рiшив, що йому все-таки тут кур’єром веселiш, нiж десь «на задрипанках».

– Полювання – гарна рiч, та бачте…

Сайгор бачив. – Сонце стояло над головою. Город вiдходив по шосе, а за ним плентались яри, iподром, радiо. Сизою ртуттю коливались далi.

I в цей момент, як звичайно, Сайгор думав про тi ж засiдання й згадав термiновi пакети.

– …Глядiть же, не забудьте однести.

– Не турбуйтесь, – сказав Григорiй.