Розділ «ЛЕГЕНДА»

I

Влетiла буря, крикнула – дзвiнко, просто:

– Повстання!

Зашумiло в зелених гаях, загримало, загуло. Прокинулась рiка, подумала свiтанком та й розлилась – широко-широко на великi блакитнi гони. Та й побрели по колiна у водi тумани – зажуренi, похилi.

…Iшла повiнь… Летiла буря…

I от я хочу про молодицю коротенько розповiсти – як у народi чув.

Таку: край села жила, де незаможницька осада, де верби на ставок схилилися й слухають пiсень гнiдих, що на зорi застигли й кожну мить сивiють.

Звуть Стенькою (то, мабуть, Степанида), нiхто не брав, а вже за двадцять перевалило. Жила-була метелиця, та й годi, огонь, баска, гаряча кобилиця. А взяв її Володька, одружився, та не прожив i рокiв зо три – пiшов у повстанцi.

Отож i залишилась Стенька з хлопчиськом невеличким та з бабою-свекрухою.

Дитина довго не жила, захворiла на вiспу й ночi однiєї кикнула.

…Вийшла молодиця на вулицю, стала бiля ворiт, замислилася.

Ходив Володька два роки на цукроварню, заробляв на коня, купив коня, а кiнь здох.

…А батько закатував матiр.

…Ну, i пiвтори десятини за двадцять верстов…

…Ех ти, сибiрська каторго!

…Колись прокинулась удосвiта (пiд повiткою спала): за ногу хтось.

– Хто там такий? Одчепись!

Зареготав:

– Хлопцi, сюди! Бач, яка краля!