Розділ «РЕВIЗОР»

– Чи не ревнуєте ви мене до своєї дружини?

– А вiдкiля це ви взяли? – спитав репортер. Знову ж таки смiючись очима i позираючи на флегматичного Бергмана, Топченко сказав:

– Вiдтiля, що ви якось без охоти вiдпускаєте зi мною свою дружину.

Репортер зареготав хоч i не природним, але зате голосним реготом:

– Ха-ха! Ну й дивак ви! Будь ласка, йдiть самi. Я тепер нi в якому разi не пiду з вами.

Бродський сподiвався, очевидно, що ревiзор виявить шляхетнiсть i поспiшить попрохати в нього пробачення, та цього, на Валентинiв жаль, не трапилось.

– I прекрасно! – сказав спокiйно Топченко i, взявши пiд руку Лесю, вийшов з нею за ворота.

Берестечко дрiмало i нiжилось в промiннях гарячого пiвденного сонця, коли ревiзор заступав по пiсках поселка. На вулицi – жодної людини, тiльки в крайньому дворi якiсь невгамовнi швайцарцi грали в крокет. Виноградарi вiдпочивали.

– Який все-таки культурний поселок, – сказав ревiзор, зупиняючись в тiнi спаленого сонцем дерева. – Не можна його рiвняти з нашими селами. Коли там хати, то тут будинки, коли там пияцтво, то тут здоровий вiдпочинок, коли там бруд, то тут зразкова чистота й зразковий порядок… Як ви на це дивитесь?

Лесi дуже приємно було, що Топченко звертається до неї з таким питанням: на такi громадського значення теми Валентин давно вже з нею не говорив.

– Вашi порiвняння, – сказала Леся, – безперечно вдалi, але радiсного в них дуже мало. Я нiколи не припускала, що Берестечко живе таким культурним життям.

– Невже ви перший раз тут?

– В перший.

– Ну, це вже не по-товариському! – зi щирим обуренням сказав ревiзор. Невже ваш чоловiк не мiг жодного разу повести вас сюди? З розмов iз ним я бачу, що вiн не раз тут був… Нi, це не по-товариському. Ви пробачте, вiд такого поводження з дружиною пахне старовинним домостроєм.

Леся усмiхнулася дитячою усмiшкою.

– Ви, мабуть, не помиляєтесь, – промовила вона. – Але що зробиш?

– Як що зробиш? Вiн же, здається, комунiст?

– Так. Комунiст.

Топченко ще з бiльшим обуренням поставився до вчинкiв Бродського. Вiн говорив, що «це неможливо», що за це – хай Леся ще раз пробачить йому – за це навiть з партiї виключають, що i т. д. Iншого разу Леся, мабуть, не дiйшла б до такої одвертости з малознайомою людиною i не дозволила б хоч би тому ж Топченковi говорити з нею на таку тему, але тепер вона, чи то пiд впливом скандальних, негiдних справжньої людини Валентинових вчинкiв, чи то пiд впливом випитого нею вина, – тепер вона слухала ревiзора з великим задоволенням.

– Ви ще раз пробачте, – сказав Топченко й притиснувся лiктем до Лесiної руки. – Я, знаєте, не мiг би так жити.