Розділ «РЕВIЗОР»

– Ми ще встигнемо, – сказав Топченко, затримуючи Лесю на верхнiй палубi.

Не турбуватись, на жаль, ревнивий Валентин не мiг, але вiн на цей раз найшов у собi досить такту, щоб не затриматись.

– Ви горiлку п’єте? – раптом спитав Топченко, пригадавши сценку з якогось прочитаного роману, спитав, коли бiля Лесi вже нiкого не було: нi редактора, нi репортера.

– А вам для чого це? – сказала Леся.

– Та ви ж, здається, в своїх кошиках везете й горiлку?

– Нi. Не п’ю. А горiлку веземо спецiяльно для виноградарiв. У них, крiм вина, нiчого нема: нi пива, нi горiлки… Ви, мабуть, теж не п’єте?

– Нi, п’ю. – Топченко запалив папiросу i далi поцiкавився. – А ваш чоловiк теж п’є?

– А це вам для чого?

– Та… так! Мiж iншим. Хочу знати, для кого ви везете горiлку. Леся усмiхнулася.

– Я ж вам сказала, для кого: для виноградарiв. – I раптом додала: – А ви хочете, щоб мiй чоловiк напився до неможливости? Це останнє запитання вирвалось несподiвано навiть для самої Лесi. Правда, вона допiру думала, що безвiльний Валентин i справдi може напитися до неможливости i тим самим остаточно скомпромiтувати себе в очах «товариша iз центру», але подавати таке запитання все-таки не слiд було: по-перше, в кращому разi вона цим видає себе з головою i дає зрозумiти ревiзоровi, що боїться за чоловiка, а по-друге… нi, «так вiн не може подумати»!

Але Топченко саме «так» i збагнув її запитання.

– Боже борони! – сказав вiн. – Я на вас зовсiм не претендую i особливо тодi, коли ваш чоловiк п’яний «до неможливости».

Леся почервонiла. Бесiда принiмала дуже неприємнiй характер. Ясно було, що Топченко не залицявся до неї, але залицявся так мамуловато, що вона нiяк не могла на нього трохи не образитись.

– Знаєте… ходiмте до виходу, – сказала вона, рушаючи з палуби. Але ревiзор, нiби нiчого не трапилось, взяв її пiд руку i спокiйно промовив:

– Ходiмте! Зараз, мабуть, повернемо до берега. Пароплав i справдi брав курс на голу скелю, що бiля неї метушилися люди. Скоро вiн заревiв i плавко пiдiйшов до пристанi.

– Хто зупиняється в Берестечку? – закричав кондуктор.

– Берестечко!

Канати полетiли на берег i пароплав, заклекотавши, зупинився.

III

Виноградники Бергмана, що до них, висадившись на берег, прямувала компанiя, лежали приблизно на пiвтори версти вiд пристанi. Дiйшли до них за дуже короткий час.