Розділ «ЕПIЛОГ»

До Тайгайського мосту йти далеко. Льолю так зденервував Альошин вчинок, що вона не могла йти з ним поруч. I Льоля побiгла вперед.

В центрi города о другiй годинi зимою в п’ятiм роцi нової ери, пiд Новий Рiк по новому стилю, «в стилi» уесесер – шумували вулицi…

…I думалось, що савояри – убогi люди, якi уходять iз гiр на чужину на заробiтки, щоб не вмерти в горах, бо життя – безмежна кармазинова рiка i протiкає вона по вiках невiдомо вiдкiля й невiдомо куди.

…Далi шум стихав.

I нарештi зовсiм стих, коли наблизились до робiтничого поселку.

З пiвдня на город насiдав туман

…Товариш Огре й горбун йшли поруч. Альоша iронiчно подивився у вогку заквартальну даль i зiдхнув. Потiм спитав:

– Iзмайле, ти на мене сердишся?

Товариш Огре сказав:

– Нi.

– А коли нi, то скажу тобi: нудно менi, Iзмайле, i скоро я умру.

Товариш Огре зиркнув на некрасивого карлика i не бачив: жартує вiн? I в сiрих потоках мряки, що йшла на город, знову пiзнавав Голгофу, коли вели легендарного Христа на Голгофу.

I спитав – трохи патетично – товариш Огре:

– Скажи, Альошо: ти не знаєш, в чому полягає краса й радiсть земної муки?

– Не знаю.

– А я гадав, що ти знаєш, бо ти, Альошо, художник.

…Пiдходили до Тайгайського мосту.

Вночi пiд Тайгайським мостом стихають паровики, тiльки бiля депа чути задумане шипiння.

…Над Тайгайським мостом – далекi – зорянi верхiв’я, i їх прикрив туман.