Розділ ««ЛIЛЮЛI»»

Павловi Тичинi

I

Вилiтає експрес i курить.

Тодi в калейдоскопi:

– жита, степи, гони й пiвнiчний туман iз осiнньої магiстралi. Провалюються темнi горизонти, оселi, байраки, глухi нетрi. Виростають фабричнi поселки, содовi заводи, шахти, домни. Експрес перелiтає яри, могили, похмурi перевали, i чути далекий надзвичайний гул.

…А за Тайгайським мостом, де починається робiтничий поселок:

– реальнi результати капебеу.

То заводський квартал, що вже не мовчить – вийшов iз нiмого мертвого кола й шпурляє в блакитнi межi крицевий i грiзний клекiт.

Це знає город.

…А вранцi, ввечорi, вночi в завданий час довго й спроволока гудить заводський гудок. – В центрi города гудка не чути.

– …А що пiд Тайгайським мостом?

Там теж гудки: то паровики – i в степ, i на станцiю. То за кар’єрами пронизливо «кукушка» – кар’єри далi, за кiлька гiн.

Товариш Огре живе за мостом: справа, недалеко, коли з города. Вiн татарського, казанського походження. Татарського мало: смуглявiсть, матовiсть, тьмянiсть, от. З ним живе двоє. Так що газетна сучаснiсть. Прекрасна газетна сучаснiсть, як запах на клумбi: тютюн. Тодi ранкова зоря надiне новi сап’янцi й тихо, нечутно рипить по травi. Тодi каже горбун Альоша:

– Iзмайле, ти чудак.

Товариш Орге мило всмiхається:

– Чому чудак?

I справдi, чому чудак?.. А у вiкно ллється блакить, а десь кричать паровики.Горбун теж усмiхається.

…I прийшла ще Маруся, i тому, що вона якась екзальтована дiвчина (горить i тече п’яною вишнiвкою), думайте: каесему.

Так. Верещить: