Розділ «РЕВIЗОР»

Сині етюди

– Ну, ви йдiть, мабуть, до пароплава, а ми станемо в чергу i купимо квитки.

– Що ви! – скрикнув, рушаючи до каси, Бродський. – Ви – наш гiсть! Квитки я сам куплю.

– Будь ласка! – одразу ж погодився ревiзор i, пропустивши вперед редактора, пiшов з Лесею до портового залу.

Уже в другий раз проревiв пароплав, i публiка валом повалила з площадки. На пiвдень їхали найрiзноманiтнiшi люди. Їхали мовчазнi селяни, їхали галасливi перекупки, що, спродавши овочi чи то фрукти, поверталися в свої села. їхали рiзноманiтнi дачники вiд робiтника до непмана включно, метушились на пароплавi i учнi тощо. Коли пароплав проревiв в третiй раз, Леся, ревiзор. Сiрко та Бродський були вже на верхнiй палубi. Нарештi пароплав заклекотав i рушив вiд пристанi.

Починався прекрасний лiтнiй день. На небi жодної хмари. Днiпро виблискував срiблом своїх широких вод i ловив поверхнею промiння веселого сонця. Зеленi береги посувалися вiд пароплава назад i пропадали десь в синiх димках обрiю, їхати треба було до четвертої зупинки, так що пароплав мусiв кiлька разiв пiдходити до берега.

Валентин купив квитки першого класу. Коли його спитали, чому першого, а не другого (їхати ж недалеко i користуватися з кают не прийдеться), вiн неохайно махнув рукою i сказав, що це «все одно». Мовляв, навiщо зважати на дрiбницi? Леся подивилася на чоловiка й подумала: «Якi ж тут дрiбницi, Валю, коли б цi дрiбницi дали менi можливiсть прожити з дiтворою ще один день?»

Сiрко, як тiльки зiйшов на пароплав, одразу ж одiйшов убiк i мовчки дивився на поверхню рiки. Вiн, очевидно, не хотiв заважати ревiзоровi в його розмовах з Лесею. Але Валентин, що далi, то бiльше ревнуючи дружину до Топченка, не вiдходив вiд ревiзора нi на хвилину i, як i ранiш, метушився зi своїми дотепами.

– Подивiться, якi пiкантнi дiвчатка! – сказав вiн, коли пароплав став наближатися до берега i коли на пристань висипав натовп мiсцевих дiвчат.Ви як? – пiдморгнув вiн оком ревiзоровi. – Охотник до бабочок?

Топченко прекрасно розумiв репортера, вiн розумiв, що Валентин уже ревнує його i намагається вiдтягнути його увагу вiд Лесi, але ревiзор з невимушеною очевиднiстю вiдчував свою перевагу над в’юнким репортером i тому, одверто i нахабно притиснувшись плечем до Лесi, так вiдповiв:

– Ви не помиляєтесь. Я охотник до бабочок.

Леся вiдчула, як їй неприємно стиснуло серце. I вона знала, що Валентин ревнує її до ревiзора, i вона вiдчула, що перед останнiм чоловiк її давно вже спасував, але зараз їй, як нiколи, хотiлось, щоб Валентин в ревiзорових очах стояв багато вище, хотiлось навiть, щоб вiн був переможцем у тiй внутрiшнiй нерiвнiй боротьбi, яка вже безперечно почалась мiж ним i Топченком. Правда, як про це вже сказано, Лесю давно не задовольняє чоловiк, але невже вiн в такiй мiрi нiкчемний, як це намагається пiдкреслити гiсть? Тодi як же дивиться на неї, на Лесю, яка кiлька рокiв не тiльки любила, але й до певної мiри поважала Валентина? Значить, i вона не бiльше, як смазлива провiнцiяльна дурепонька?

Леся повернулась до Валентина i, можна сказати, рiзко (так вона ще нiколи з ним не говорила) промовила:

– Валю! Треба все ж таки поважати свою дружину i не губити почуття людської гiдностi.

– Ти про що, Лесiчко? – не зрозумiв давно вже розгублений Бродський.

– Я говорю про «бабочок».

Валентин недоречно захiхiкав i пiдморгнув оком ревiзоровi, але Топченко зробив серйозне обличчя й сказав:

– Пробачте, товаришко Лесю! Ми i справдi далеко зайшли в своїх розмовах.

Здавалося б, на цьому iнцидент i треба було б лiквiдувати, але репортер раптом нi з того нi з сього образився. Власне, не нi з того нi з сього, а саме тому, що вже з годину вiдчував потребу на комусь зiрвати свою злобу i своє незадоволення з «нахабних» вчинкiв гостя, але все-таки вийшло, що наче б то нi з того нi з сього.

– Що це за фокуси? – сказав вiн грубо. – Скажiть, яка невиннiсть: про звичайнi природнi потреби при нiй не можна говорити? А ти хiба, Лесю, цими справами не займаєшся? Як же ти дiстала своїх двох дiтей? Лелека принесла на крилах? Хi-хi!

Леся спалахнула. Валентинова пошлятина обурила її надзвичайно, але вона нiчого на неї не сказала. Мовчав i ревiзор. Не находив потрiбним i далi сперечатися i Бродський. Сказавши свою недоречнiсть, вiн знову вiдчув нiяковiсть i, почервонiвши, пiшов до Сiрка, що стояв за кiлька крокiв вiд спiвбесiдникiв. Там вiн мовчки сiв на крiсло.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РЕВIЗОР“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи