TextBook А Потап утирав очi кулаками й хитав головою:
– Вмерла матiр, не зумiв я тебе призвести до дiла. 0х! бiдна моя головонька!
– Воно, звiсно, так, – згодився Кажан. – Я сам думав, коли їхав з полону: батько чоловiк плохенький, а з матiр’ю треба було хатню революцiю строїти. Конешно, мати з клевером пшеницi не схоче сiяти. А це первоє дiло!
В хатi було душно й повно диму. Смердiло паленою ганчiркою i – вiд розлитого самогону. В розчинене вiкно бiгли струмки свiжого повiтря i чути було крик перепела.
Кажан i Онисько ще наливали в чарки, але Нечипiр давно вже не пив i, схилившись на пiдвiконня, думав про щось. Раптом вiн пiдхопивсь i запитав:
– Де Микита Гордiйович?
Заспокоїли: щойно був на дворi, Онисько бачив його за ворiтьми. Сидить, вартує, а то, мовляв, клятий хлопець утiк, мабуть, додому.
Поки Кажан не розказував про «їхнi дiла», дячок почував себе спокiйно. Тепер була напруженiсть, i кожне маленьке шамотiння змушувало серце стискатись. Не думав уже iз зловтiхою про Кажана, навiть, радiсно було, що одурив його: Кажан безумовно втiк би куди-небудь далi, якби знав, що Нечипiр тiльки тому й залишається тут, що має на це наказ вiд Бурися. Удосвiта хтось тихесенько пiдiйшов до вiкна, бiля якого сидiв дячок, i постукав.
Нечипiр вiд несподiванки аж вiдкинувся. Пiдхопився i Кажан, одрiз узяв. Але за вiкном було тихо, а через хвилину увiйшла слiпа Килина з проводарем Марькою.
– Це ви стукали?
Стукала, звiсно, не вона, а Марька. Побачили, що в хатi майже всi сплять, дiло ж таке, що треба Нечипора й Кажана побачити.
Дячок, як почув це, – до дверей, а в Кажана знову чуб настовбурчився.
Виявилося: слiпа хоче дiзнатися в них, чи не одберуть у неї корову, що комнезам подарував. А як ступила, перехрестилась:
– Хай вас мати божа спасе й помилує!
Кажан одразу зрозумiв, у чому справа:
– Не пiдходь, стара, – сказав вiн, – за сто верстов. Кажи просто: чи дозволимо держати її чи нi?
– Отож, отож, мої дiтоньки, – закланялась у пояс слiпа.
– Ну, то ще подивимось! – кинув Кажан.
Так i пiшла Килина, не заспокоївши свого серця. Аж поки сонце зiйшло, ходила все коло хлiва й прислухалась до шамотiння корови.
…А коли зайнялась рожева зоря, в хату вскочив Микита Гордiйович i ледве промовив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БАНДИТИ“ на сторінці 9. Приємного читання.