Розділ «БАНДИТИ»

Крутить голiвкою хлопчик: мовляв, що це ви надумали?

– Як ти кажеш? – спитав патрiярх.

– Нє!

– Як це «нє»?

– Не хочу.

Шипить Микита Гордiйович:

– Порядки новi! – «не хочу». Теж у товаришi приписалось. Сказав би менi це лiт п’ять позад. Я б тебе «не захотiв».

I витер чоло хусткою.

…А сонце вже зовсiм сховалось за Котелевським лiсом. Дмухав суховiй. Заговорили про врожай. Скаржились, що озиме нiкуди. Ванько хотiв додому бiгти – не пустили.

Проте вийшло зовсiм несподiвано. Гостi хоч i явились у Грушiвку, та не з того боку. Вискочили з Гордiєвого городу – i вже бiля збiрнi. Дехто не встиг навiть пiдвестись. Були це нiхто iнший, як дячок Нечипiр iз Троїцької церкви, що торiк пiшов у партизани, та Кажан.

…«Тюхтiї!» – думав дячок i нахабно дивився на селян. Очi бiгали йому, як у мишi, зовнiшньо вiв себе спокiйно й почував, що викликає своєю маленькою постаттю повагу.

Кажан, порiшивши, що вороги сюди не прийдуть, одразу ж закричав на людей i замахав одрiзом. Був на пiвтори голови вищий за Нечипора, а селяни все ж таки дивились на дячка.

Стояли, похиливши голови. Кажан нахвалявся:

– Ви думаєте, що це нас так i розбили? Чорта з два! Хай спробують узяти Бурися.

А коли хтось кашлянув несмiливо. Кажан майже проверещав:

– Може, хто зачепити нас хоче? Ану, спробуй. За селом цiлий отряд стоїть.

Подивились у той бiк, куди Кажан головою мотнув, – нiчого нема.

– Так то, люди… – усмiхнувся єхидно дячок i думав про Кажана:

«Дурень!»

– Недарма амнестiю випустили, – казав далi той. – Миритись хочуть!.. Дзуськи! Хай повернуть тих i те, що в «чеку» забрали! Правда, Нечипоре? Не дозволимо цього!