Одначе сили все ж таки були занадто нерівними. Повстанці зверталися до козаків Лівобережжя та до російського уряду з проханням прийти їм на допомогу, посприяти об'єднанню Правобережної України з Лівобережною. Але й самі росіяни, мабуть, теж побоювалися такого об'єднання, розуміючи, що після цього козацтво захоче визволити Україну не лише з-під Польщі, але й з-під Росії.
Не знайшли вони підтримки і в гетьмана Правобережної України Павла Тетері, який займав одверто пропольську орієнтацію та був захоплений міжусобною боротьбою за владу. Врешті-решт, того ж таки 1665 року Тетеря змушений був зректися гетьманської булави і втекти до Польщі. Але й повстання теж зазнало поразки. У битві під Кальником загинув його вождь Василь Варениця. Потрапив у полон до поляків і був страчений ще один керівник - Сулимко. Відтак змушений був припинити активні бойові дії і Семен Височан.
Здавалося б, участь Височана в антипольському повстанні повинна була зміцнити довіру до нього, але сталося навпаки.
Саме участь у цьому повстанні послужила декому а козацьких старшин приводом для інтриг проти нього. В 1665 році Семен Височан (за однією з версій) був призначений гетьманом Брюховецьким полковником Корсунським. Це один із провідних адмінполків, від позицій якого залежала доля всього Лівобережжя. Уже як полковник, що перебуває на службі в гетьмана Брюховецького, який дотримувався проросійської орієнтації, "мали Хмєльніцкі землі галіцкей" прийняв присягу на вірність російському цареві. Але це йому не допомогло. Хтось із козацьких старшин, або й кілька їх, уже встигли написати доноса царю-батюшці, в якому Височана звинувачено в тому, що свого часу він намагався здати полкове місто своє Лисянку... полякам, тобто виступав проти росіян.
Ось як цю ситуацію відтворює в своєму дослідженні В. Грабовецький: "У 1665 р. Височина несправедливо обвинувачено в тому, нібито він намагається віддати полякам Лисянку. Це спростовує лист гетьмана Брюховецького до царя від 28 січня 1665 року, де говориться, що Семен Височан, будучи корсунським полковником і живучи в Лисянці, прибув зі всіма своїми сотниками, лисянськими міщанами і війтом до Канева і нарівні з іншими склав присягу на вірність і навічне невідступне підданство Росії. Після цього Височан з міщанами повідомили, що якийсь митрополит Варнянський та із Греції Даниїл підмовляли їх відступити від Росії і піддатись Речі Посполитій. Однак полковник не лише не зламав присяги, але й мужньо боронив Лисянку перед наступом шляхетських військ Чарнецького та їх гетьмана Павла Тетері".
Інформація ця, яку краєзнавець подає без будь-яких коментарів та без аналізу, потребує певного осмислення. Можна не сумніватися в тому, що якісь-там контакти з гетьманом П. Тетерею у Височана справді були. Галицький ватаг-полковник дійсно брав активну участь в антипольському повстанні, але нема достатніх підстав вважати, що нібито він був посланий гетьманом Брюховецьким для участі в цьому повстанні з метою його підтримки.
Як і деякі інші полковники, Височан сам приєднався до повстанців, розраховуючи, що перемога над військами Речі
Посполитої допоможе розповсюдити полум'я цього повстання і на Галичину. Отож, разом з іншими керівниками повстання, Височан сподівався, що гетьман Тетеря, незважаючи на його явно пропольську орієнтацію, все ж таки знайде в собі мужність підтримати козацтво.
Одначе в міжусобній боротьбі Тетеря зазнав поразки і на певний час - лише на певний, - на чолі держави козацької виявився І. Брюховецький, весь період правління якого позначений гострою боротьбою за гетьманську булаву, політичною нестабільністю, прагненням цього діяча насильно і навічно прив'язати залишки Української козацької держави до російського імперського воза. Недарма у листі до російського полковника Косагова (навіть не в листі до самого царя!) він по-холуйському називав себе "підніжком престола його царської величності". То й чого, яких зусиль по утвердженню державності, можна було чекати козакам від цього "підніжка*.
Височан усе ще мав авторитет серед козацтва, в його підпорядкуванні перебували досить боєздатні загони, і природно, що Брюховецький розраховував на його підтримку. Але щоб уціліти в цій кривавій веремії, Височану, разом з усіма старшинами його полку, довелося принизливо клястися в вірності Росії та російському цареві. Та, як уже мовилось, існувала певна група старшин, яка, прагнучи, з одного боку, відсторонити від полковницького пернача самого Височана, а з другого - похитнути владу Брюховецького, вперто інтригувала проти нього, переконуючи російських воєвод, котрі панували тоді в Україні, та російського царя, в тому, що присяга цього галичанина вимушена і нещира, і що насправді він тільки й мріє про те, як би перекинутися на бік поляків, щоб у такий спосіб здобути собі прощення польського уряду.
У цій ситуації логічно було б припустити, що Семен Височан або почне формувати власне повстанське військо, чи то на підтримку Брюховецького, чи задля здобуття булави; або ж повернеться в Галичину, щоб відроджувати козацький дух у Підгір'ї. Але ні до того, ні до того він не вдався. На Східній Україні він був людиною прийшлою, на Західній Україні слава його давно пригасла. Та й сили починати все спочатку, мабуть уже не було.
Подальша доля його документально не з'ясована. За однією з версій, котра видається досить правдоподібною, на початку 1666 року він нібито вдався до самогубства. Дізнавшись про те, що його мають заарештувати і вислати до Москви для допитів, Височан вирішив позбавити ворогів такої втіхи і піти з життя з гідністю, як і належить воїнові.
На вершину козацької слави Семен Височан сходив, як вождь антипольського повстання, як "Хмельницький землі Галицької", гетьман Галичини, а завершував це своє бурхливе сходження, "зрадником" російського царя-батюшки і "союзником польського короля". І в цьому - фарсовий парадокс долі Семена Височана, в котурнах якої, мов у гнівних нелукавих словесах Святого писання, відбивається увесь трагізм долі тогочасної, між кількома імперіями пошматованої, гетьманськими міжусобицями закривавленої Козацької України.
Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.“ на сторінці 6. Приємного читання.
