- Як і полковники армії самого Хмельницького, Семен Височан розраховував на те, що гетьман збройно підтримає повстання галицького козацтва, а головне, що вдасться до подальшого наступу на дуже поріділе польське військо, на Польщу. Не слід забувати, що на той час, коли полки Хмельницького виявилися під Львовом, тобто майже на кордонах власне Польщі, Річ Посполита вже втратила майже весь цвіт свого воїнства, майже всіх більш-менш визначних полководців своїх; король Владислав IV помер, а часи "міжкоролів'я" були позначені в країні гострою політичною боротьбою, шляхетською міжусобицею.
Та замість того, щоб утверджувати українську державність, Богдан Хмельницький послав свою делегацію на вибори (у листопаді 1648) польського короля, Яна-Казимира, засвідчивши перед усім світом, що він є підданим польського короля, а Україна - невід'ємною частиною Речі Посполитої. Він усіляко зволікав з ^натиском на Варшаву", вражаючи цим власних полководців, які бачили, що шлях на польську столицю відкритий і що про зручніший момент годі й мріяти. Дочекавшись обрання нового короля, посприявши цьому обранню - український гетьман уклав з ним мирну угоду і наказав своїм військам залишити Галичину, покинувши місцевих повстанців і, зокрема, військо Семена Височана, напризволяще. Ці дії Хмельницького докорінно ускладнили становище корпусу Височана, який, як уже мовилося, мав на той час контакти зі штабом Хмельницького а, можливо, і з самим гетьманом, і вважав своє військо складовою частиною Визвольної армії.
Марне Височан сподівався на допомогу Богдана Хмельницького. Перебуваючи під Замостям, на чолі могутньої козацько-повстанської армії, яка на той час зазнала стільки блискучих перемог і зуміла визволити майже всю Україну, гетьман веде переговори з новообраним польським королем про укладення миру, при цьому виставляє настільки ганебні для переможної козацької армії, для козацтва умови, під якими інший полководець посоромився б підписуватись, навіть опинившись у вкрай тяжкому стані, в обложеному таборі, без набоїв і продовольства.
Прийнявши у себе послів польського короля і провівши з ними переговори, він 5-го (орієнтовно) листопада послав до Варшави власне посольство на чолі з полковником Захарієм Хмельницьким та ксьондзом Андрієм Мокрським. Які ж вимоги він, переможець під Жовтими Водами, Корсунем та в інших битвах, висунув перед знесиленою переляканою розвоєм козацько-селянського визвольного руху в Україні Річчю Посполитою? Ось основні пункти його умов:
1. Щоб завжди козаків було 12 тисяч і щоб чинним був той привілей, який одержали від світлої пам'яті короля з підписом чотирьох сенаторів".6
Хмельницький навіть не з'ясовує про яких саме козаків ідеться: реєстрових, чи взагалі, людей, які називаються козаками, тобто прийняли козацький спосіб життя або є спадковими козаками. А це мало принципове значення. Адже козак - означало "вільний". Він не був підвладний панові, його не можна було карати за те, що залишив панський маєток, не можна було повертати під панську владу.
Але, незалежно від того, які козаки малися на увазі: звичаєві, чи лише реєстрові, тобто ті, що підлягали королівському реєстру і перебували на державному утриманні, — чисельність ця для такої великої держави, якою поставала на той час Україна, була просто-таки мізерною. Особливо якщо врахувати, що на той час усі воїни Визвольної армії вважали себе козаками. А ще ж існувала Запорізька Січ. Саме лише Військо Запорізьке Низове налічувало тоді понад ЗО тисяч шабель. Для порівняння скажу, що, зазнавши поразки у битві поблизу Курукового озера, знемагаючи в обложеному таборі, гетьман Михайло Дорошенко домігся (в 1625 році) від поляків, щоб у реєстрі залишалося 6 тисяч козаків.
А ось що мовилося в двох інших пунктах підписаної Хмельницьким під Замостям угоди. "Щоб кварцяного війська не було, а вони самі оборонятимуть Річ Посполиту".
"Щоб Хмельницькому було дано в Україні староство, яке він собі вподобає, а до цього староства 20 миль землі".
Тобто, як бачимо, першим із цих пунктів Україна визнавалася невід'ємною частиною Речі Посполитої, і навіть сама називалась нею, отож ні про яку державність українську, про яку стільки говорять наші дослідники і будівничим якої подають Б. Хмельницького, тут навіть не йшлося. Відтак і сам Хмельницький просить у короля наділити його староством, визнаючи себе у такій спосіб вірнопідданим польської корони. Староствами в Польщі наділяв сам король.
Цікавий четвертий пункт угоди, в якому говориться: "Щоб пани не карали своїх підданих і все простили цим заколотникам". Зверніть увагу, що, говорячи про підданих панів, Хмельницький, власне, має на увазі воїнів своєї козацько-селянської армії, оті десятки тисяч селян, які, полишивши панські маєтки, приєдналися до його війська зі зброєю в руках, по суті, здобули незалежність України. Так ось, зневажуючи ці здобутки, навіть не згадуючи про можливість існування незалежної Української держави, Хмельницький уже одверто називає їх "заколотниками" і просить помилування для них саме як для "заколотників".
Й нарешті чотири останні пункти:
"5. Щоб можна було виходити в море, коли захочуть і в будь-якому числі.
• 6. Щоб судилися козаки правом литовських татар, а литовські татари судяться таким правом, як шляхта.
• 7. Щоб те, що сталося, було забуте.
• 8. Щоб не були під владою пп. коронних гетьманів, а тільки під владою самого короля й милості мали свого гетьмана, обраного з козаків".
Ось і всі вимоги гетьмана, вождя могутньої козацько-повстанської армії, на якого козаки, повстанці, селянство, вся Україна молилися, як на визволителя, і від якого вони чекали рішень і дій, гідних творця Української державності. Так, тут ідеться про вільний вихід в море. Цей пункт був необхідний, от тільки реального права на вихід в море слід було домагатися не від польського короля, який і сам не мав виходу в Чорне море, а від кримського хана і турецького султана.
Лише як образу своєї гідності могли сприймати горді старшини, все вільне козацтво той факт, що вождь переможної армії випрошує в польського короля судове право, порівнюючи їх не з польським шляхетством, а... з литовськими татарами - національною меншиною Литви! Я глибоко переконаний, що й сам польський король ніколи не наважився б прирівнювати козаків у їхніх правах до... литовських татар, оскільки побоювався б, що викличе цим невдоволення й образу з боку козацтва. Та йому, мабуть, і на думку таке не спало б.
Крім того, не забуваймо, що сам гетьман Хмельницький уже визначив: козаків буде лише 12 тисяч, тобто цілковито мізерне число. І це право стосуватиметься тільки їх, а не всього козацтва, а тим паче - всього народу. До речі, останнім пунктом Б.Хмельницький беззастережно визнає Україну територією безпосередньо підвладною польському королю. При цьому спроби більшості наших істориків тлумачити визнання королем цього пункту, як здобуття Хмельницьким і його прибічниками певної автономії для України, не має під собою жодного підґрунтя.
Якби Хмельницький хоча б пробував домовлятися про якусь автономію для України, він окреслив би територію, про яку йдеться, визначив би, що саме мається на увазі під поняттям України як державного утворення: чи належить включати до цього поняття, скажімо, Волинь або Галичину, про яку Богдан Хмельницький навіть не згадав. Як не згадав він і про галицьких повстанців, яким потрапити до отих 12 тисяч козаків, права для яких ницо виторговував Хмельницький, звичайно ж, не судилося.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.“ на сторінці 4. Приємного читання.
