Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

Козацькі вожді України

- Як і полковники армії самого Хмельницького, Семен Височан розраховував на те, що гетьман збройно підтримає повстання галицького козацтва, а головне, що вдасться до подальшого наступу на дуже поріділе польське військо, на Польщу. Не слід забувати, що на той час, коли полки Хмельницького виявилися під Львовом, тобто майже на кордонах власне Польщі, Річ Посполита вже втратила майже весь цвіт свого воїнства, майже всіх більш-менш визначних полководців своїх; король Владислав IV помер, а часи "міжкоролів'я" були позначені в країні гострою політичною боротьбою, шляхетською міжусобицею.

Та замість того, щоб утверджувати українську державність, Богдан Хмельницький послав свою делегацію на вибори (у листопаді 1648) польського короля, Яна-Казимира, засвідчивши перед усім світом, що він є підданим польського короля, а Україна - невід'ємною частиною Речі Посполитої. Він усіляко зволікав з ^натиском на Варшаву", вражаючи цим власних полководців, які бачили, що шлях на польську столицю відкритий і що про зручніший момент годі й мріяти. Дочекавшись обрання нового короля, посприявши цьому обранню - український гетьман уклав з ним мирну угоду і наказав своїм військам залишити Галичину, покинувши місцевих повстанців і, зокрема, військо Семена Височана, напризволяще. Ці дії Хмельницького докорінно ускладнили становище корпусу Височана, який, як уже мовилося, мав на той час контакти зі штабом Хмельницького а, можливо, і з самим гетьманом, і вважав своє військо складовою частиною Визвольної армії.

Марне Височан сподівався на допомогу Богдана Хмельницького. Перебуваючи під Замостям, на чолі могутньої козацько-повстанської армії, яка на той час зазнала стільки блискучих перемог і зуміла визволити майже всю Україну, гетьман веде переговори з новообраним польським королем про укладення миру, при цьому виставляє настільки ганебні для переможної козацької армії, для козацтва умови, під якими інший полководець посоромився б підписуватись, навіть опинившись у вкрай тяжкому стані, в обложеному таборі, без набоїв і продовольства.

Прийнявши у себе послів польського короля і провівши з ними переговори, він 5-го (орієнтовно) листопада послав до Варшави власне посольство на чолі з полковником Захарієм Хмельницьким та ксьондзом Андрієм Мокрським. Які ж вимоги він, переможець під Жовтими Водами, Корсунем та в інших битвах, висунув перед знесиленою переляканою розвоєм козацько-селянського визвольного руху в Україні Річчю Посполитою? Ось основні пункти його умов:

1. Щоб завжди козаків було 12 тисяч і щоб чинним був той привілей, який одержали від світлої пам'яті короля з підписом чотирьох сенаторів".6

Хмельницький навіть не з'ясовує про яких саме козаків ідеться: реєстрових, чи взагалі, людей, які називаються козаками, тобто прийняли козацький спосіб життя або є спадковими козаками. А це мало принципове значення. Адже козак - означало "вільний". Він не був підвладний панові, його не можна було карати за те, що залишив панський маєток, не можна було повертати під панську владу.

Але, незалежно від того, які козаки малися на увазі: звичаєві, чи лише реєстрові, тобто ті, що підлягали королівському реєстру і перебували на державному утриманні, — чисельність ця для такої великої держави, якою поставала на той час Україна, була просто-таки мізерною. Особливо якщо врахувати, що на той час усі воїни Визвольної армії вважали себе козаками. А ще ж існувала Запорізька Січ. Саме лише Військо Запорізьке Низове налічувало тоді понад ЗО тисяч шабель. Для порівняння скажу, що, зазнавши поразки у битві поблизу Курукового озера, знемагаючи в обложеному таборі, гетьман Михайло Дорошенко домігся (в 1625 році) від поляків, щоб у реєстрі залишалося 6 тисяч козаків.

А ось що мовилося в двох інших пунктах підписаної Хмельницьким під Замостям угоди. "Щоб кварцяного війська не було, а вони самі оборонятимуть Річ Посполиту".

"Щоб Хмельницькому було дано в Україні староство, яке він собі вподобає, а до цього староства 20 миль землі".

Тобто, як бачимо, першим із цих пунктів Україна визнавалася невід'ємною частиною Речі Посполитої, і навіть сама називалась нею, отож ні про яку державність українську, про яку стільки говорять наші дослідники і будівничим якої подають Б. Хмельницького, тут навіть не йшлося. Відтак і сам Хмельницький просить у короля наділити його староством, визнаючи себе у такій спосіб вірнопідданим польської корони. Староствами в Польщі наділяв сам король.

Цікавий четвертий пункт угоди, в якому говориться: "Щоб пани не карали своїх підданих і все простили цим заколотникам". Зверніть увагу, що, говорячи про підданих панів, Хмельницький, власне, має на увазі воїнів своєї козацько-селянської армії, оті десятки тисяч селян, які, полишивши панські маєтки, приєдналися до його війська зі зброєю в руках, по суті, здобули незалежність України. Так ось, зневажуючи ці здобутки, навіть не згадуючи про можливість існування незалежної Української держави, Хмельницький уже одверто називає їх "заколотниками" і просить помилування для них саме як для "заколотників".

Й нарешті чотири останні пункти:

"5. Щоб можна було виходити в море, коли захочуть і в будь-якому числі.

• 6. Щоб судилися козаки правом литовських татар, а литовські татари судяться таким правом, як шляхта.

• 7. Щоб те, що сталося, було забуте.

• 8. Щоб не були під владою пп. коронних гетьманів, а тільки під владою самого короля й милості мали свого гетьмана, обраного з козаків".

Ось і всі вимоги гетьмана, вождя могутньої козацько-повстанської армії, на якого козаки, повстанці, селянство, вся Україна молилися, як на визволителя, і від якого вони чекали рішень і дій, гідних творця Української державності. Так, тут ідеться про вільний вихід в море. Цей пункт був необхідний, от тільки реального права на вихід в море слід було домагатися не від польського короля, який і сам не мав виходу в Чорне море, а від кримського хана і турецького султана.

Лише як образу своєї гідності могли сприймати горді старшини, все вільне козацтво той факт, що вождь переможної армії випрошує в польського короля судове право, порівнюючи їх не з польським шляхетством, а... з литовськими татарами - національною меншиною Литви! Я глибоко переконаний, що й сам польський король ніколи не наважився б прирівнювати козаків у їхніх правах до... литовських татар, оскільки побоювався б, що викличе цим невдоволення й образу з боку козацтва. Та йому, мабуть, і на думку таке не спало б.

Крім того, не забуваймо, що сам гетьман Хмельницький уже визначив: козаків буде лише 12 тисяч, тобто цілковито мізерне число. І це право стосуватиметься тільки їх, а не всього козацтва, а тим паче - всього народу. До речі, останнім пунктом Б.Хмельницький беззастережно визнає Україну територією безпосередньо підвладною польському королю. При цьому спроби більшості наших істориків тлумачити визнання королем цього пункту, як здобуття Хмельницьким і його прибічниками певної автономії для України, не має під собою жодного підґрунтя.

Якби Хмельницький хоча б пробував домовлятися про якусь автономію для України, він окреслив би територію, про яку йдеться, визначив би, що саме мається на увазі під поняттям України як державного утворення: чи належить включати до цього поняття, скажімо, Волинь або Галичину, про яку Богдан Хмельницький навіть не згадав. Як не згадав він і про галицьких повстанців, яким потрапити до отих 12 тисяч козаків, права для яких ницо виторговував Хмельницький, звичайно ж, не судилося.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.
  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.