Розділ «9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ ТА МАТЕРИКІВ»

На природу материка впливають та кож океани, що омивають його береги, протяжність материка із заходу на схід (чим вона більша, тим менший вплив океанів усередині материка) та сусідство з іншими материками.

Африка — єдиний материк, який майже посередині перетинається екватором; отже, вона лежить у Північній і Південній півкулях. Б крайні точки (на півночі мис Ель-Аб'яд, на півдні — мис Голковий) знаходяться приблизно на однакових широтах.

Більша части на території Африки розміщена між двома тропіками, тобто в жаркому тепловому поясі. Лише північною та південною окраїнами Африка заходить у помірні пояси.

Початковий меридіан пролягає на заході Африки. Північна частина материка на кілька тисяч кілометрів простяглась із заходу на схід. Віддаль від мису Альмаді (на заході) до мису Хафун (на сході) дорівнює 7500 км (визначте координати цих крайніх точок). На південь материк звужується. Отже, більша частина його площі лежить на північ від екватора.

Африка — другий за розміром материк після Євразії. Його площа разом з островами становить 30,3 млн.км2. Біля берегів Африки мало островів, найбільший серед них — Мадагаскар.

Африку омивають Атлантичний океан із Середземним морем та Індійський океан з Червоним морем. Від Європи Африка відокремлюється неглибокою і вузькою Гібралтарською протокою і Середземним морем. На північному сході вузький Суецький перешийок сполучає її з Євразією. Через цей перешийок у XIX ст. прокладено судноплавний канал, який називається Суецьким.

Червоне море, що омиває материк із північного сходу, — найтепліше й найсолоніше з усіх морів Світового океану. Висока солоність води пояснюється інтенсивним випаровуванням за тропічного пустельного клімату.

У морі біля узбереж багато різних коралів (безхребетних тварин, що живуть у морях жаркого поясу на невеликій глибині нерухомими колоніями), які дуже швидко розмножуються в теплій воді.

У водах, що омивають Африку, багато риби (сардин, тунця, акул), трапляються дельфіни.

На природні умови прибережних частин Африки сильно впливають океанічні течії. На заході вздовж материка струмують холодні течії, спрямовані з високих широт Атлантичного океану в бік екватора, де їх переділяє тепла течія, що пливе з заходу на схід уздовж екватора. Південно-східне узбережжя материка знаходиться під впливом теплої течії, а півострів Сомалі — холодної.

Морські шляхи з Африки в західну й південну частини Євразії короткі та зручні. Від інших материків Африка відокремлена великими океанами. Значна подібність рослинності й тваринного світу Північної Африки, Південної Європи та Південної Азії пояснюється їх близькістю, це позначилося й на складі населення Північної Африки, його культурі, мові.

Вважають, що слово "Африка" походить від назви берберського племені афригії, яке жило на півночі материка. Згодом назва поширилася на весь материк.

Обриси берегів. Берегова лінія Африки порівняно з іншими материками слабо-розчленована. Є тільки одна велика затока — Гвінейська і лише один великий півострів — Сомалі, що врізається в Індійський океан.

З історії досліджень Африки

З давніх-давен Африка привертала увагу народів Південної Європи та Південно-Західної Азії. Фінікійці та греки добре знали її північне узбережжя. Одначе проникати у внутрішні області Африки з півночі європейцям заважали пустелі, а з моря на сході й заході — важкодоступні береги майже без бухт і заток. До того ж сильні морські прибої перешкоджали суднам підпливати до берега. Тому внутрішні частини Африки довго лишалися для європейців невідомими. У XV ст. португальські моряки, прагнучи знайти морський шлях до Індії, про багатства якої розповідалися легенди, дослідили західне узбережжя Африки і навіть досягли південного краю материка. У 1498 р. португальський мореплавець Васко да Гама, обігнувши Південну Африку, вперше перетнув Індійський океан і досяг берегів Індостану. Так Васко да Гама відкрив морський шлях до Індії та визначив обриси материка на півдні.

З XVI ст. європейські работоргівці почали вивозити з Африки рабів до Америки. Вони знали лише окремі місця на західному узбережжі — відомі всім невільницькі ринки, де можна було за спирт, скляне намисто й різні дрібнички купити рабів.

Внутрішні частини Африки європейці почали досліджувати тільки наприкінці XVIII ст., коли країнам Європи, які швидко розвивалися, стали потрібні землі, де можна було б добувати дешеву промислову сировину й вигідно збувати готові товари. У середині XIX ст. кілька подорожей у глиб материка здійснив англійський дослідник Девід Лівінгстон. Він перетнув Південну Африку із заходу на схід, дослідив річку Замбезі й відкрив на ній великий водоспад, назвавши його водоспадом Вікторія; описав верхню течію річки Конго (Заїр), озеро Ньяса та інші озера. Йому дуже кортіло знайти виток Нілу — найбільшої річки Африки. Одначе смерть не дозволила Лівінгстонові здійснити цей задум. Дослідження материка дали багато нового й цікавого науці про невідомі на той час його частини. Лівінгстон гуманно ставився до корінних жителів Африки та був одним з небагатьох мандрівників, які заслужили приязнь африканського населення.

Значний внесок у вивчення природи й життя народів Африки зробили російські дослідники. Вони ставили собі мету вивчити далекі країни й зібрані наукові матеріали зробити здобутком усього людства. Серед російських дослідників особливе місце належить Василю Васильовичу Юнкеру. Він мандрував Центральною та Східною Африкою, зібрав цікаві відомості про природу й життя населення цих частин материка. Проводив топографічні роботи, гідрологічні й метеорологічні спостереження.

Чимало для вивчення природи Африки та її населення зробили радянські вчені, подаючи допомогу молодим африканським державам.

Рельєф. В Африці переважають рівнини з висотами від 200до 1000 м. Низовин тут мало, і розташовані вони біля узбереж океанів і морів. Гори знаходяться на крайній півночі та на півдні материка. Найбільше підняті Східна Й Південна Африка. Береги материка зазвичай високі та урвисті. Материкова обмілина облямовує суходіл вузькою смугою, за якою починається материковий схил.