Розділ «ГЕОГРАФІЯ МІЖГАЛУЗЕВИХ КОМПЛЕКСІВ»

(ГАЕС). Вони покривають пікові навантаження. Вночі ГАЕС, працюючи як насос і закачуючи воду в робочі басейни, споживають електричну енергію. Робота ГАЕС базується на циклічному переміщенні постійного об'єму води між двома басейнами, що перебувають на різних рівнях. ГАЕС будують поблизу великих міст.

На базі нетрадиційних джерел енергії розвиваються геотермальні, припливні, сонячні, вітрові електростанції. Геотермальні електростанції, принцип дії яких — освоєння глибинного тепла земних надр, принципово нагадують ТЕЦ, але використовують енергію підземних вод. Припливні електростанції використовують енергію припливів і відпливів і розміщуються в районах їх поширення. На основі використання енергії Сонця функціонують сонячні опріснювачі та сонячне термоустаткування. Енергія вітру використовується для роботи вітрових електростанцій.

Різні типи електростанцій по-різному впливають на довкілля. Розрізняють такі фактори впливу електростанцій на довкілля: 1) забруднення продуктами згоряння; 2) теплове забруднення; 3) радіоактивне забруднення; 4) екологічний вплив акваторії; 5) електромагнітний вплив; 6) вилучення з використання територій.

Найбільш поширеними електростанціями є теплові. Вони впливають на довкілля і на стан біосфери в цілому. Найшкідливіші — конденсаційні електростанції, що працюють на низькосортному паливі. Стічні води ТЕС і стоки з їхньої території, що забруднені відходами технологічних циклів енергоустаткування і містять ванадій, нікель, фтор, феноли і нафтопродукти, потрапляючи до водойм, можуть впливати на якість води, водні організми. Зміна хімічного складу води внаслідок збільшення концентрації тих чи інших речовин зумовлює порушення умов проживання у водоймах. Небезпечним є теплове забруднення водойм. У зоні підігріву води знижується її прозорість, збільшується швидкість розкладу окислювальних речовин. Швидкість фотосинтезу в такій воді знижується.

Зі згорянням твердого палива в атмосферу потрапляють летюча зола з частинками палива, сірчистий і сірчаний ангідриди, оксиди азоту, деяка кількість фтористих сполук, а також газоподібні продукти неповного згоряння палива.

Ряд обмежень і технічних вимог існує щодо вибору площадки під будівництво ТЕЦ. Якщо величина забруднення в зоні будівництва досягла значних розмірів, то будівництво ТЕЦ належить припинити.

Виробництво електроенергії на ГЕС не зумовлює забруднення зовнішнього середовища, одначе греблі ГЕС порушують екологічний баланс водойм, перешкоджають вільній міграції риби, впливають на рівень ґрунтових вод, викликають геологічні зміни.

У процесі функціонування АЕС трапляються радіоактивні викиди й відходи, теплове забруднення вод.

Подальший розвиток електроенергетики потребує проведення природоохоронних заходів, спрямованих на зменшення шкідливих викидів ТЕС, АЕС, теплового забруднення вод.

53. МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС

Металургійний комплекс об'єднує підприємства, які послідовно здійснюють видобування, збагачування, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії, виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До нього належать також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій з металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова металургія. Металургійний комплекс об'єднує чорну і кольорову металургію. Його основна продукція (чорні й кольорові метали) є сировиною для машинобудування, використовується в будівництві й на транспорті, а також у виробництві товарів широкого вжитку для населення. Рівень розвитку металургійного комплексу визначає економічний потенціал країни і забезпечує матеріалізацію капіталовкладень в основних фондах.

Чорна металургія — галузь важкої промисловості, підприємства якої охоплюють увесь процес од видобутку і підготовки сировини, палива, допоміжних матеріалів до випуску прокату з виробами подальшої переробки. До неї належать: видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату; виробництво електроферосплавів; вторинна переробка чорних металів; коксування вугілля; виробництво вогнетривів; видобуток допоміжних матеріалів (флюсових вапняків, магнезиту та ін.); випуск металургійних виробів виробничого призначення. У цьому комплексі стрижнем виступає власне металургійна переробка (чавун — сталь — прокат).

Чорна металургія є фундаментом для розвитку машинобудування. Чорні метали використовуються в будівництві та виробництві товарів широкого вжитку для населення.

Чорна металургія виступає важливим районоутворювальним фактором. Металургійні комбінати на основі утилізації різних відходів під час виплавки чавуну і коксування вугілля притягують супутні виробництва. Основними серед них є: а) теплова електроенергетика, яка використовує доменний газ; б) металомістке машинобудування (виробництво металургійного та гірничого устаткування, важкі верстати).

Для чорної металургії характерним є сильно розвинене виробниче комбінування, зокрема з коксуванням вугілля.

Основний тип підприємств чорної металургії — комбінати. Вони бувають: повного циклу (чавун, сталь і прокат); неповного циклу (чавун і сталь, сталь і прокат включно з трубними й метизними заводами, окремо чавун, сталь і прокат); переробної металургії (без виплавляння чавуну); малої металургії (виробництво сталі й прокату на машинобудівних заводах); електрометалургійне виробництво сталі й прокату на машинобудівних заводах.

Комбінати металургії повного циклу найбільше орієнтуються на сировину і паливо, що на них припадає 85—90 % усіх затрат на виплавляння чавуну, в тому числі майже 50 % — на кокс і 35—40 % — на залізну руду. Важливу роль відіграє наявність джерел водопостачання і допоміжних матеріалів.

Переробна металургія орієнтується в основному на джерела вторинної сировини (відходи металургійного виробництва) і на споживання готової продукції. Мала металургія переважає в районах розвинутого машинобудування.

Феросплави — це сплави заліза з легуючими металами (марганцем, хромом, вольфрамом, кремнієм та ін.). їх виробляють на металургійних підприємствах повного циклу та електрометалургійним способом. Електрометалургія феросплавів розмішується в районах дешевої енергії та ресурсів легуючих металів. Виробництво електросталей розвинуте в районах, що мають необхідні джерела енергії та металевого брухту.

Кольорова металургія — галузь промисловості з виробництва кольорових металів та їх сплавів (алюмінію, магнію, титану, міді, нікелю, кобальту, олова, сурми, ртуті та ін.), рідкісних і дорогоцінних металів. Супутньою продукцією кольорової металургії є хімічні сполуки, мінеральні добрива, будівельні матеріали та ін. За фізичними властивостями і призначенням кольорові метали умовно поділяються на 4 групи: 1) основні, до яких належать важкі (мідь, свинець, цинк, олово, нікель), легкі (алюміній, магній, титан, натрій, калій та ін.), малі (вісмут, кадмій, сурма, миш'як, кобальт, ртуть); 2)легуючі (вольфрам, молібден, тантал, ніобій, ванадій); 3) благородні (золото, срібло, платина з платиношами); 4) рідкісні та розсіяні (цирконій, індій, талій, германій, селен та ін.). З огляду на велику різноманітність рудної сировини і технологічних процесів, а також широку номенклатуру продукції кольорова металургія — багатогранна і складна галузь промисловості. На відміну від інших корисних копалин, уміст більшості кольорових і рідкісних металів у рудах украй низький. Для одержання 1 т кольорового металу видобувається й переробляється від сотень до десятків тисяч тонн сировини. Кольорова металургія належить до найбільш енергомістких галузей промисловості. Особливо енергомісткими є електроліз алюмінію (16—18 тис. кВт ∙ год. електроенергії на 1 т алюмінію) і магнію, виробництво титану та ін.