ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

Державне управління в економічній сфері

Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала "загальні правила гри", тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі й таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства тощо. У державних службових органах розглядалися не лише кримінальні справи, а й майнові та господарські конфлікти. Держава стягувала податки, за рахунок яких не лише утримувала чиновників, а й фінансувала закупівлю зброї та устаткування, розробку нових технологій, наукові пошуки, різноманітну допомогу, пенсії тощо. Свої функції держава може використати за допомогою різних методів, принципів і механізмів впливу на розвиток економіки.

До основних груп засобів державного управління в економічній сфері належать: антимонопольна політика; цінове регулювання; грошово-кредитне регулювання; бюджетно-податкова політика; прогнозування, індикативне планування і розробка програм розвитку; структурно-інвестиційне регулювання; дотримання соціально- економічних норм (встановлення реального прожиткового мінімуму).

До основних функцій державного управління в економічній сфері належать: економічна; координаційна; інформаційно-нормативна; стимулююча; соціальна; політична; правова; примусова та силова функція тощо.

Координаційна функція державного управління в економічній сфері обумовлена тим, що без координації дій різних підсистем структурними підрозділами неможлива діяльність усієї системи. Координація передбачає підлеглість локальних підсистем в системі вищого рівня.

Економічна функція регулює відносини суб'єктів господарювання за допомогою обліку, фінансів, інвестицій, податків, норм і нормативів, ціноутворення, антимонопольного законодавства і тому подібне.

Значний вплив на розвиток економічних систем має стимулююча функція державного регулювання. Вона може виділяти стратегічні напрями розвитку держави для подальшого економічного зростання.

До головних принципів державного управління в економічній сфері можна віднести правовий і принцип паритетності. Хоча інші принципи теж мають вплив на процес ухвалення рішень відносно вибору методів державного регулювання.

За допомогою дії державних регуляторів (адміністративних, непрямих, інституційних) держава будує політику, створює закони і норми. Політика (фінансова, грошово-кредитна, амортизаційна, цінова, зовнішньоекономічна, програмна, прогнозна) належить до непрямих державних регуляторів.

Закони (заборони, дозволи, квоти, ліцензії, примусовість) є адміністративними державними регуляторами.

До інституційних регуляторів відносяться норми (правові, етичні, психологічні, організаційні, спеціальні).

Усі приведені важелі впливають на створення правових основ функціонування ринку, формування стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів, дотримання встановлених соціальних цінностей. Вони покликані вирівнювати сукупний попит і пропозицію, підвищити конкурентоспроможність промислової продукції, регулювати зовнішньоекономічне відношення і валютний ринок, формувати напрям політики держави на максимальну зайнятість населення та ін.

Державне управління в економічній сфері є історичним процесом становлення науково усвідомленого і централізованого впливу держави на свій економічний розвиток.

В наші часи – епоху інформаційного вибуху – з появою глобальної інформаційно-технологічної та комунікативної мережі, коли знання стають основним засобом виробництва та управління, в суспільстві підриваються традиційні ресурси влади. Тому без перебільшення можна стверджувати, що інформаційно-комунікативні технології - це технічна основа глобальної демократії. Інша річ, хто переможе в цій битві за новий ресурс: влада чи суспільство та яким чином скористатися новими можливостями?

Таким чином, процес формування науки державного управління проходить саме тепер, коли в Україні відбувається інтеграція в глобальну інформаційну спільноту. Саме під час трансформаційних перетворень держави в інформаційне суспільство актуальність науки невпинно зростатиме.

Виникненню наукової дисципліни "Державне управління в економічній сфері" та конституюванню як самостійної сфери знань постіндустріального, інформаційно-технологічного етапу економічного розвитку суспільства сприяли такі чинники: професіоналізація державного управління, виокремлення його в особливий, визнаний державою і суспільством вид професії; перетворення управлінської діяльності у вирішальний фактор суспільного розвитку та основу суспільного виробництва, а науки - на продуктивну силу, трансформація наукового знання із засобу освіти у засіб управління та спосіб для побудови управлінських технологій.

Галузь науки "Державне управління" є визнаною в усіх прогресивних державах світу, визнається вона і в Україні. Рівень розвитку цієї науки свідчить про інноваційність та ефективність держуправління, його здатність оперативно та гнучко реагувати на вимоги часу.

Наша держава на сьогодні намагається створити цілісну програму соціально-економічного розвитку, здійснити реформи в галузі економіки, забезпечити необхідні механізми господарювання, відповідну фінансово-бюджетну, кредитну та грошову системи. Разом із цим сфера безпосереднього державного управління економікою значно звужується. Якщо раніше домінувала державна власність на засоби виробництва, а більшість підприємств та інших об'єктів була у власності держави, то значить, вона через систему своїх органів і мала здійснювати управління ними.

Нинішня ситуація різко змінилася. Зокрема, тривають процеси щодо приватизації державної власності, а відповідно й зменшується кількість господарських об'єктів із цією формою власності. Найбільше приватизованих підприємств можна побачити у торгівлі, будівельній і переробній галузях промисловості, а територіально - в центральних та східних регіонах країни.

Замість так званої ваучерної приватизації або передачі державного майна у власність трудових колективів підприємств та організацій, які виявились не досить ефективними, сьогодні в Україні розпочався процес переважно грошової приватизації, зокрема продаж великих підприємств на міжнародних торгах.

Інша структура власності приводить до зміни структури самого управління. Коли майно знаходиться здебільшого у власності держави, то це вимагає існування відповідної розгалуженої системи органів держуправління з різного роду виконавчими і розпорядчими функціями стосовно використання цього майна. Адже у такому разі держава- монополіст є власником майна і тому покликана організовувати ефективне управління. Якщо ж буде забезпечено значне зменшення частки майна у державній власності, то це призведе до адекватних змін у системі державного управління та до відповідного звуження системи держуправління в економічній сфері.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"
  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5