Види економічного потенціалу країни

Державне управління в економічній сфері

• фаза виробництва є частиною процесу введення інновації, під час якого готується виробництво. Тут розробляються та перевіряються конструкторська, технологічна, матеріально-технічна й інформаційна бази. Інновація запускається в експлуатацію й освоюється в процесі. Сюди ж включають управління новітнім виробництвом і направлення продукції до споживача, тобто відбувається початок користування;

• фаза споживання – це безпосереднє використання споживачами нової продукції, а також формування додаткових послуг, які можуть забезпечити її безперебійне створення й експлуатацію. На цьому етапі, у разі необхідності, відбувається ліквідація застарілого виробничого апарату.

Через ситуацію, що склалася завдяки своєрідному вітчизняному підходу до інновацій, українське виробництво розвивалось майже незалежно від науки, йдучи паралельним шляхом. Зараз ми можемо спостерігати відставання й уповільнення процесів інноваційних внесків у економічний і соціальний простір країни. Зміни в організаційній та економічній сферах не мали значних наслідків тому, що взаємозв'язок між виробництвом і споживанням інновацій був практично відсутній. Відбувалося штучне регулювання процесу, влада створювала чисельні директивні рішення, регламентуючи напрями розробки, кількість та якість інновацій. Контролювалися всі нововведення, що мали регулярно проводитись у сфері суспільного виробництва. Капіталовкладення, обсяги і напрями фінансування фундаментальних наукових досліджень, зміни всередині виробничого апарату - всі ці сфери відслідковувалися владою, хоча й значна частина фінансів, направлених на розвиток науково-технічного потенціалу, йшла іншими шляхами. Відбувалася горизонтальна диверсифікація потенціалу завдяки створенню все нових і нових виробничих напрямів. Тому не дивно, що до теперішнього часу практично всі вітчизняні підприємства мають не лише фізично майже спрацьований, але й морально застарілий виробничий апарат.

Практичне виконання державою визначених функцій означає необхідність підтримки балансу інтересів економічних суб'єктів та ринкової рівноваги. За таких умов важливого значення набувають проблеми щодо вдосконалення державного регулювання промисловості країни, посилення процесу макроекономічної координації господарської діяльності у галузях із розвитком на державному рівні функцій органів- координаторів, що забезпечують узгодженість і консолідацію дій у при вирішення всього спектра галузевих проблем. Зрештою, йдеться про визначення стратегії трансформації національної економіки за умов інтеграції національного виробничого процесу в загальносвітовий. Реалізація конкурентних переваг при цьому повністю залежить від доступності ресурсів і зумовлює ефективне використання виробничих можливостей національної економіки з метою зміцнення експортного потенціалу держави.

Варто також зауважити, що важливим показником ефективності управління державними ресурсами є експортний потенціал і залежність від імпорту окремих товарів (критичний імпорт). Україна має свій власний експорт і його потенціальні можливості формуються обсягом вироблених товарів і послуг, який принесе найбільшу користь для країни при реалізації на світових ринках.

Як відомо, Україна завжди мала досить значний експортний потенціал. У 1990 році Україна виробляла біля 5 % загальносвітової продукції переробки мінеральної сировини. Враховуючи площу держави, що становить біля 0,4 % від загальної площі світової суші та кількість народонаселення (біля 0,8 %) - це дуже високий показник. Розвідані запаси корисних копалин України оцінюються приблизно в 7 трлн дол. США, а за деякими даними - в 12-14 трлн. Частка від світового видобутку марганцевої руди становила 32 %. Україна має також розвинуту базу алюмінієвої сировини й експортувала свого часу до 18 % каолінів і ЗО % глиноземів, що видобуваються у світі. Потужності комплексу металургії становлять: у виробництві сталі - 54 млн т, чавуну – 52 млн т, готового прокату - 41,5 млн т. Україна посіла п'яте місце з вироблення даної продукції після таких країн, як Японія, США, Китай і Росія. На жаль, нині ці потужності сповна не використовуються, але відповідний потенціал поки що зберігся [18].

Хоча, за визнанням експертів, світова криза може надати країнам додаткових стимулів для прискорення реформ, покращення структури економіки, підвищення конкурентоспроможності, а також входження в нові "ніші" світових потоків товарів і капіталів, проте сьогодні в Україні вкрай важко вказати на якісь помітні структурні зрушення. Побічний аналіз зовнішньоекономічного сектора також підтверджує економічну слабкість країни – консервацію неефективного економічного середовища, в якому визначальними у структурі експорту (що, по суті, може слугувати критерієм конкурентоспроможності) залишаються галузі і сфери з низькою доданою вартістю.

Так, хоча у кризовому 2009 році вітчизняна металургійна галузь зазнала найвідчутніших втрат, проте вже у 2010-му за загальними обсягами товарного експорту (23,1 млрд дол.) і за його структурою Україна, по суті, повернулася до рівнів 2007-го року (рис. 2.2[1]). Лише відносно сприятливі погодні умови та обмеження щодо реекспорту нафтопродуктів привели до "витіснення" в товарній структурі експорту (на рівні двозначної класифікації) нафтопродуктів зерновими.

Проте варто відзначити, що не зважаючи на певні позитивні зрушення, як і раніше, головна експортна "ніша" України у світовій зовнішній торгівлі залишається низько технологічною. Це свідчить про домінування у структурі вітчизняного експорту сировинно- ресурсної складової.

Водночас, утримання низьких доходів населення не дозволяло покращити структуру вітчизняного виробництва за рахунок розширення споживчих ринків. Тобто, відносно України можна стверджувати, що основним чинником економічних негараздів стала й залишається не реформована низько конкурентна економіка і зорієнтованість експорту на сировинні та низькопродуктивні ринки.

Як наслідок, відновлення економічної активності у країнах світу, а разом з тим і нарощування зовнішньоекономічної активності (для відновлення ніш у міжнародному розподілі праці) призвело до нового помітного погіршення стану зовнішньоторговельних показників України. Так, якщо за перше півріччя 2010 року дефіцит зовнішньої торгівлі товарами складав 2 млрд дол., а сальдо рахунку поточних операцій було навіть позитивним (+ 0,6 млрд дол.), то за результатами перших 3-х кварталів вже зовнішньоторговельний дефіцит перевищив 4,8 млрд дол. (погіршення майже на 3 млрд дол.), а рахунок поточних операцій також став дефіцитним (– 0,3 млрд дол., погіршення на 900 млн дол.).

Перша п

Рис. 2.2. Перша п'ятірка експортних товарів України

Джерело: розроблено автором за: Товарна структура зовнішньої торгівлі (за двозначною класифікацією). - ukrstat.gov.ua/

Україна залишається цілком конкурентоспроможною у багатьох галузях економіки, серед яких суднобудування, біотехніка, створення нових матеріалів, аерокосмічне виробництво, регулювання хімічних процесів. Не менш важливою є аграрна промисловість і енергетика.

Останніми роками відбулось пожвавлення зовнішньої торгівлі з країнами СНД, розвивається напрямок економічних контактів із країнами Балтії. Нині питома вага зовнішньоторговельного обороту з ними перевищує 63 % від загального товарообороту, в тому числі показник експорту сягає 60 %, імпорту – понад 65 %.

Основним торговельним партнером нашої держави залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина всіх загальних обсягів торгівлі. Росія задовольняє майже 100% потреб України в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристроїв, персональних комп'ютерів, продукції кольорової металургії, тканин, одягу, взуття, риби і рибопродуктів, целюлози, синтетичного каучуку; задовольняє майже 4/5 вітчизняних потреб в лісоматеріалах, близько 90 % потреб в нафті й нафтопродуктах, понад 70 % - у природному газі; частково поставляє деякі сорти чорного прокату й електроенергію.

В експорті до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреб РФ, а також труби, марганцева руда, прокатне устаткування (в тому числі сталеплавильне і доменне), металорізальні та деревообробні верстати, сільськогосподарська техніка, трактори, автомобільні крани, екскаватори, автобуси, телевізори, холодильники, аміак, цемент, скло, вироби з дорогоцінних металів, олія, м'ясо, м'ясні та молочні продукти тощо.

У цілому Україна має додатне зовнішньоторговельне сальдо із Грузією, Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Молдовою, Естонією, Таджикистаном, Узбекистаном. Разом з тим в України велике від'ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменістаном і Казахстаном. Структура зовнішньої торгівлі свідчить про те, що саме із країнами СНД і Балтії найбільше зріс товарооборот при випереджальному збільшенні обсягів експорту.

Окрім країн СНД і Балтії Україна розширює зовнішньоекономічні зв'язки з багатьма розвинутими країнами світу. Протягом останніх років найбільші експортні поставки здійснювалися до Китаю (майже 1,5 млрд дол., або 10 % загального обсягу експорту), Туреччини (майже 700 млн дол., або близько 5 %), Німеччини (майже 600 млн дол., або 4 %), Італії (близько 3 %), Польщі (майже 3 %), США й Угорщини (більш як по 2 %), Словаччини (майже 2 %).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види економічного потенціалу країни“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни
  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5