Таке суперечливе тлумачення інноваційного потенціалу, що, з одного боку, е органічною частиною суспільного виробництва, а з іншого - стоїть відокремлено, істотною мірою сприяло тому, що довгий час вітчизняна економіка розвивалась як принципово антиінноваційна [13, с. 8]. Проте варто підкреслити, що найважливішим чинником, який обумовлює величину економічного потенціалу, особливо темпи його використання та зростання, є інноваційний потенціал.
Ті економічні ресурси, які залучаються до процесів науково- технічного розвитку, стають інноваційним потенціалом при врахуванні розмірів ресурсних обмежень. При цьому не повинні скорочуватись розміри кінцевого споживання.
Зважаючи на те, що ні вітчизняна, ні зарубіжна економічна наука не достатньо приділяли уваги дослідженню інноваційного потенціалу держави як пріоритетної складової її економічного потенціалу в процесі формування державної економічної політики, яку використовують у ході теоретичної й практичної діяльності, слід детальніше зупинитися на її аналізі. Тривалий час у вітчизняній науці, пов'язаній із питаннями розвитку суспільного виробництва, використовувалися терміни "цикл дослідження-виробництво", "науково-технічний прогрес", "нова техніка", причому часто залежно від даного питання чи проблеми, ці терміни вживалися як адекватні, взаємозамінюючі або доповнюючі поняття.
Слід зазначити, що світова наука ще не виробила єдиного підходу до визначення поняття "інновація". Така тенденція створює певні труднощі ще на рівні наукового дослідження, ускладнюючись при практичному впровадженні інноваційної продукції. Вказана проблема торкається розробників і споживачів, що не може не вплинути на фінансовий стан тих підприємств, які займаються інноваціями.
Ще у 1911 році Й. Шумпетер створив поняття "нових комбінацій в розвитку, що виходять за межі оновлення в замкнутому колі". До сьогодні інтерес до проблем інноваційних технологій не слабне, що вказує на важливість цієї категорії у загальних процесах соціально- економічного розвитку країн світу. Цим вченим процес впровадження інновації трактувався як творчий результат суспільного виробництва. Згідно класичних визначень ні етап розробки, ні практичне створення ще не є частиною інновації, тому що подібна інновація ще не пройшла впровадження в практику життя. Але таке трактування насамперед цікаве формуванням проблеми взаємозв'язків інноваційної діяльності й етапами розроблення та відтворення новітніх технологій всередині макроекономіки.
Для повноцінного розгляду та систематизації потрібно створити коректне трактування поняття інновації з точки зору суспільства. Й. Шумпетер визначив інновації як нові комбінації змін у розвитку виробництва і ринку. Він виділяє п'ять типових змін [14, с. 88-89]. Цими типовими змінами є: – використання нової техніки, технологічних процесів і нового ринкового забезпечення виробництва; – впровадження продукції з новими властивостями; - використання нової сировини; - зміни в організації виробництва і матеріально-технічному забезпеченні; - поява нових ринків збуту.
У роботах П. Друкера можна знайти детальний аналіз основних функцій підприємництва. Він наголошує на тому, що основним завданням є не стільки безпосереднє створення нового, а відстеження змін всередині всього суспільства. Вчений вказує на індикатори зміни, протиставляючи їх один одному: - зовнішні та внутрішні зміни; - технологічні та організаційні зміни; - соціальні й економічні зміни тощо [15, с. 24–26].
Запропоноване визначення дещо розходиться за своєю суттю із визначенням Й. Шумпетера. Вчений визначав інновацію як творчий результат, що використовується в суспільному виробництві. Автори наведеного визначення виділяють у цьому процесі етапи створення нововведень та промислового впровадження. При цьому залишається не зовсім ясним, що є результатом кожного із названих етапів.
Чеський дослідник Л. Водачек дає цікаве визначення інновації, яке доповнює поняття "нових комбінацій". Внутрішня структура, згідно думки вченого, перетворюється на щось інше, переходить на новий рівень, до нового достатку. Отже, інновації – це "зміни у первинній структурі виробничого організму" [16, с. 21]. Таке розуміння є дещо узагальненим, оскільки всі ці зміни на рівні первинної структури економічного організму можуть пересікатись із комбінаціями змін, окреслених Й. Шумпетером. Економічна система повинна керуватись "первинною структурою виробничого організму", в такому випадку вона може стати повноцінним об'єктом діяльності в сфері інновацій.
Теоретичні розробки Ф. Хайєка та М Полоні лягли в основу подібних розширених моделей інноваційних технологій. Ці вчені вважають, що конкуренція та знання, яке є у людях, лежать в основі нововведень. Таким чином, можна підкреслити дві окремі частини в процесах нововведень: - об'єктивний процес змін (власне, інновація за Й. Шумпетером)-, – підприємницька діяльність, направлена на прискорення змін [17, с. 273].
Проаналізовані визначення інновації дозволяють сформулювати це явище як таке "нововведення, що вводиться в систему суспільних взаємовідносин для практичного використання", що дозволяє зробити ряд важливих зауважень.
Поняття "новація" та "інновація" дещо відрізняються. Навіть якщо вони відносяться до того самого продукту, їх необхідно застосовувати в термінології різних сфер суспільного виробництва. Те, що в одній сфері є новацією, в іншій може стати інновацією, що говорить про якісні та кількісні зміни в системі, яка використовує це нововведення.
Інноваційною діяльністю ми називаємо процеси переходу економічної системи на нові рівні, кожен з яких має інший, кращий якісний і кількісний показник. Важливою складовою інноваційного процесу стає потенціал, властивий системі. Він указує на здатність системи вдосконалюватись, розвиватись, протистояти негараздам і оновлюватись. Проте також можливий варіант, за якого використання нововведень здійснюється у межах системи, що створила його, для зміни її економічного становища на сукупному ринку.
Іще варто виділити ту сферу діяльності, яка викликала інновацію. Будь-яке нововведення стає інновацією тоді, коли воно реалізується у практичній сфері і ним послуговується та економічна система, що створила її. Інновація може бути кінцевим продуктом комерційного призначення ззовні системи.
У науковій літературі традиційно аналізуються як самі результати інноваційної діяльності, так і способи та методи щодо їх досягнення. Враховуються також зміни, викликані впливом. Таким чином, це є складний, багатовекторний і комплексний по суті процес. Акцент ставиться на практичності, втіленні в життя результатів такої зміни. Дійсно, цінність інновації помітна й прораховується лише під час її застосування, і вона далеко не завжди залежить від розрахункових показників ефективності даної розробки, якщо вони лише теоретичні.
Визначаючи базові напрями розвитку інноваційної діяльності, Й. Піннінгс та М. Іоханнес пишуть: "По суті, обговорюються дві групи питань. Одна група стосується впровадження нововведень (у всіх тонкощах) до процесу, а не до одиничного явища. Тут вивчаються організаційні характеристики, властивості нової технології й ті способи, якими вони у взаємодії формують процеси ухвалення рішення про впровадження. Інша група пов'язана із впровадженням нової технології в різних функціональних сферах: виробництві, бухгалтерському обліку, маркетингу й управлінні кадрами" [17, с. 26].
Кожна із даних фаз інноваційного процесу має свої особливості, які пов'язані з видами діяльності, що здійснюються в ході її протікання. Але незалежно від того, для системи якого рівня ми розглядаємо інноваційний процес, зовнішня форма кожної фази буде приблизно однакова. Виходячи із проведеного аналізу, можна стверджувати, що інновація проходить кілька основних фаз:
• фаза науки, яка виконується у межах фундаментальних наукових досліджень, теоретичних розробок і розрахунків, які формують підходи до розв'язання проблеми;
• фаза дослідження, під час якої проводяться експериментальні прикладні дослідження, перевіряються теоретичні доробки, відбувається перевірка. В кінці кінців створюється дієва експериментальна модель;
• фаза розробки, коли визначаються конкретні параметри інновації, проектується дослідна модель, розробляються технології й техніка для забезпечення нововведення. На цьому етапі також виготовляється та випробовується дослідна модель, на практиці перевіряються усі доступні можливості щодо її використання;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види економічного потенціалу країни“ на сторінці 2. Приємного читання.
