До нинішнього часу наукові та практичні роботи із вказаного питання спрямовувалися на визначення відносних показників – балів або ж вартісних показників. У даному разі йдеться про сумісне вивчення комплексу природних умов, тобто екосфери, стосовно агробіологічних особливостей певних видів рослин, зокрема сільськогосподарських культур.
Основні етапи розв'язання зазначеної проблеми такі: проведення природно-сільськогосподарського районування території; узагальнення агробіологічних вимог рослин до середовища; агрокліматичне обгрунтування розміщення сільськогосподарських культур і виділення зон їх вирощування; розробка шкал оцінки Грунтів відповідно до вирощування культур; розробка таблиць класифікації орних земель за придатністю ґрунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур (О.П. Канаш, 2001); визначення придатності земельних ділянок, аналіз фактичного розміщення сільськогосподарських культур та можливості його вдосконалення.
Базова таксономічна одиниця природно-сільськогосподарського районування – природно-сільськогосподарський район (як найоднорідніший за комплексом природних умов) – є вихідною одиницею для утворення більших районів агроекологічного змісту.
При розробці агрокліматичного обгрунтування розміщення сільськогосподарських культур враховують вимоги рослин до грунтово-кліматичних умов: вплив метеорологічних факторів, швидкість розвитку і строки появи основних фенофаз, урожайність, а також значення культури в національному господарстві. З цими принципами логічно пов'язані показники, які характеризують вимоги рослин до конкретних умов місцезростання та діапазон стійкості.
За даними про тепло- і вологозабезпеченість, вимоги й витривалість рослин визначають північні та південні, або висотні, межі зони поширення певної культури. Виділена агрокліматична, точніше агроекологічна, зона обмежується двома кривими: перша відповідає мінімуму (нестачі), а друга – максимуму (надлишку) температури й атмосферної вологи, які дають можливість одержати задовільну бажану врожайність. Усередині зони на рівній відстані від меж розміщуватиметься ареал екологічного оптимуму. Він характеризується показниками агрокліматичних умов, які забезпечують найвищу врожайність.
Під екологічним оптимумом (тепловий, гідрологічний тощо) розуміють такі ресурси температури і вологи, які, впливаючи на рослину в певні фази розвитку й дають їй змогу проявити найбільшою мірою потенційну продуктивність. Екологічні межі (надлишок або нестача) зони вирощування культури показують ту температуру і ту кількість вологи, які, діючи на рослину протягом усього вегетаційного періоду, знижують її врожайність до мінімуму, але ще прийнятного з погляду економічної доцільності.
Зони вирощування культур на території України виділяють об'єднанням природно-сільськогосподарських районів за агрокліматичними умовами, що відповідають вимогам рослин. При цьому можна застосовувати коефіцієнт відповідності вимог рослин багаторічним даним про ресурси тепла та вологи. Коефіцієнт грунтується на законі оптимуму і являє собою відношення поточного показника кліматичного ресурсу до оптимального для культури. Агрокліматичні вимоги культур (зернові – жито, пшениця, ячмінь, овес, кукурудза; соняшник, буряки цукрові, картопля, льон), які дають в основному товарну продукцію землеробства, враховують за тематичними літературними джерелами з орієнтацією на середньостиглі сорти.
Орні землі за придатністю грунтів для вирощування культур класифікують так, щоб у межах зон вирощування виявити регіони з агроекологічними умовами, кращими для виробництва деяких видів продукції землеробства. В такому разі придатність виражається ступенем відповідності властивостей та ознак грунтів агробіологічним вимогам рослин і можливостями давати певний урожай. Агроекологічні, біологічні вимоги культур до грунтового середовища також визначають за тематичними літературними джерелами.
Агроекологічна придатність ріллі визначається ступенем відповідності якості грунтів оптимальним вимогам рослин. Із зменшенням відповідності знижується придатність грунтів. При її встановленні перевагу має відповідність грунтових характеристик вимогам рослин. Показники бонітування грунтів та екологічної оцінки сприймаються як допоміжні дані в остаточному ранжуванні ступенів придатності.
Фахівці ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" пропонують придатність орних земель диференціювати за п'ятьма ступенями або підкласами. Перший підклас – без будь-яких обмежень; другий – середньої придатності з одним обмеженням, його можна усувати агротехнічним прийомом без додаткових витрат; третій – обмежено придатні грунти з кількома негативними ознаками, усунення яких потребує додаткових витрат, але без докорінної меліорації; четвертий – низької придатності грунти, поліпшення їх можливе докорінною меліорацією, і п'ятий – непридатні грунти.
Визначення підкласів придатності земельних ділянок полягає у зіставленні в межах природно-сільськогосподарських регіонів характеристики якості певних ґрунтових одиниць із характеристиками класифікаційної таблиці й залежно від їхньої відповідності грунтові одиниці відносять до певного підкласу. Слід мати на увазі, що за результатами першого туру великомасштабних обстежень ґрунтів України до інвентаризаційного списку ґрунтів було включено близько 5 тис. ґрунтових відмін (з урахуванням гранулометричного складу, а також розрядів за материнськими та підстилаючими породами). Проте далеко не всі ці відмінності можуть бути підставою для адекватної диференціації прикладних (виробничих) підходів до використання, поліпшення, оцінки тощо. Першим кроком агрономічної інтерпретації даних про ґрунтовий покрив є зменшення з прикладною метою кількості ґрунтових виділів цілеспрямованим їх групуванням.
Наприклад, усе розмаїття ґрунтів України свого часу було об'єднано у 222 агровиробничі групи, кожна з яких має свій сталий номер із відповідним стандартним кодуванням. Об'єднані в номенклатурний список агровиробничі групи ґрунтів є основними одиницями бонітування ґрунтів, економічної та грошової оцінки сільськогосподарських земель, класифікації їх за придатністю, а також базовим грунтово-екологічним виділом при розробці проектів раціонального використання земель, окультурювання та охорони ґрунтів.
Агрогрупи, віднесені до одного підкласу придатності, об'єднують і обмежовують та обчислюють площу кожного з них. Співвідношення площ підкласів придатності земельної ділянки, а також усього масиву орних земель у сільгосппідприємстві або в певному регіоні – адміністративному чи природному – відображає їхню агроекологічну якість стосовно кожної культури і певного набору культур.
На основі співвідношення підкласів придатності у зоні вирощування виділяють агроекологічні округи з кращими, середніми й гіршими умовами для кожної культури, тобто реалізують одне із завдань екологобезпечного використання земель – виявити кращі агроекологічні умови для виробництва деяких видів продукції землеробства, а також визначити площі з різними природними можливостями та обмеженнями. Отже, класифікація земель за придатністю ґрунтів для вирощування окремих сільськогосподарських культур синтезує сукупність характеристик агроекологічного змісту складових екосфери стосовно рослинності, і її результати являють собою просторовий базис для екологічно та економічно обгрунтованого розміщення виробництва тих чи інших видів продукції землеробства.
Класифікація орних земель за придатністю грунтів для вирощування деяких сільськогосподарських культур передбачає зокремлену стосовно сільськогосподарських культур характеристику орних земель, тому їй відповідає нижча таксономічна одиниця – підклас. Як уже зазначалося, придатність орних земель характеризується ступенем відповідності якості грунтів агробіологічним вимогам культур і властивості утворювати певний урожай.
Завдання полягає в тому, щоб визначити підкласи (ареали) придатності грунтів під різні культури й обчислити за ними площі орних земель. Роблять це на основі комплексного вивчення матеріалів обстеження грунтового покриву, клімату, геоморфології, природно-сільськогосподарського районування, агробіологічних вимог культур тощо. Кінцевим результатом є розрахунок площі підкласів придатності. Весь комплекс робіт при цьому розглядають як класифікацію орних земель за придатністю грунтів. Підклас у такому разі – це ділянка (контур, масив) орних земель, яка за якістю грунтового покриву та іншими факторами відповідає певному ступеню агробіологічних вимог культури (рослини).
Придатність грунтів визначають зіставленням агробіологічних вимог культури і показників, що характеризують природні й виробничі фактори середовища. При цьому повинна забезпечуватися комплексність у вивченні та узагальненні матеріалів, які характеризують територію (грунти, клімат тощо) й агробіологічні вимоги рослин.
Визначення придатності грунтів включає:
• виділення зон вирощування сільськогосподарських культур із метою виявлення найбільш можливого їх поширення залежно від вимог до тепла, вологи, світла. Ці фактори наймасштабніші й лімітують розміщення культури у межах держави;
• об'єднання в підкласи придатності агровиробничих груп грунтів, розглядаючи їх як елементарне місцезростання рослини, на основі інформації про якість і агрономічні властивості грунтового середовища, а також про мікро- й мезорельєф та врожайність культур тощо;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Агроекологічна класифікація земель“ на сторінці 8. Приємного читання.
