Раціональне використання земель – це одна з основних проблем, від вирішення якої залежить майбутнє людства, – писав видатний французький вчений Ж. Дорст (1968). Точність і ємність цього вислову безперечна, до нього можна лише додати слова відомої української вченої О.С. Мігунової (1993): "Природа єдина. Тому і система її збереження, покращання і використання повинна бути єдиною". Так, саме комплексний, системний підхід до оцінки стану земельних ресурсів, дасть можливість не тільки констатувати сучасний стан і прогнозувати характер змін, але й знайти найбільш адекватні засоби реагування, розробити дійсно природоохоронну стратегію раціонального використання земель.
Раціональним вважають економічно доцільне і екологічно безпечне використання земель. Виходячи з викладеної вище інформації про стан земельних ресурсів та нормативів його оцінки, основні вимоги до раціонального землекористування такі:
• впровадження оптимального співвідношення земельних угідь;
• максимальне врахування потреб у земельних ресурсах всіх галузей національного господарства;
• підтримка заходів, спрямованих на збереження самовідновлювальних та екологоутворюючих функцій всіх елементів екосистем;
• регулювання антропогенного навантаження на земельні ресурси та недопущення перевищення межі екологічної вразливості;
• перебудова свідомості суспільства: перехід від антропоцентричної політики природокористування до екоцентричної.
Раціональне сільськогосподарське землекористування не можливе без поліпшення якості грунтів (формування агроземів), яке передбачає збагачення органічною речовиною, інтенсифікацію гумусоутворення, збільшення потужності гумусованих горизонтів. В умовах обвального зменшення виробництва органічних і вкрай низького застосування мінеральних добрив вочевидь мова може йти лише про просте відтворення родючості грунту. Досягнення цього завдання є можливим за норм добрив, що компенсують винос, і агротехнічних заходів, які поліпшують умови росту і розвитку рослин. Оскільки матеріальним носієм родючості грунту є гумус, то зрозуміло, що агротехнічні заходи повинні спрямовуватись, з одного боку, на збільшення надходження до грунту органічних решток, з іншого – на зменшення мінералізації гумусу ґрунту і поліпшення умов гуміфікації рослинних решток.
Зменшення втрат гумусу, стабілізації його вмісту можна досягти шляхом застосування комплексу заходів, а саме: внесення органічних і мінеральних Добрив у рекомендованих нормах, висіву багаторічних трав, загортання в грунт післяжнивних решток, мінімалізацїї обробітку грунту, створення оптимального співвідношення культур у сівозмінах для поповнення ґрунту органічними речовинами і посилення процесу гуміфікації, застосування меліорантів (вапна, дефекату, гіпсу та ін.), які сприяють закріпленню гумусу на поверхні мінеральних часток грунту.
Загальною принциповою настановою є наступне положення: для накопичення в грунтах гумусу недостатньо привнести у грунт додаткову кількість органічної речовини, будь-тο у формі рослинних решток,' гною, чи інших органічних матеріалів. Одночасно з внесенням треба створити умови, що забезпечують можливо повну гуміфікацію органічних сполук.
Таким чином, основні положення оновлених підходів до управління родючістю грунту в сучасних умовах зводяться до наступного:
• застосування добрив (як органічних, так і мінеральних) у кількостях, які компенсують винесення поживних речовин сільськогосподарськими культурами;
• збільшення надходження до грунту органічних речовин за• рахунок побічної продукції;
• впровадження у виробництво грунтоохоронних сівозмін з оптимальним співвідношенням культур, а також за рахунок розширення площ під багаторічними травами;
• загортання у грунт основної маси післяжнивних решток;
• створення умов для більш ефективної гуміфікації органічних матеріалів, що надходять до грунту через застосування відповідних агротехнічних і агрохімічних заходів.
Серед заходів, спрямованих на забезпечення бездефіцитного балансу гумусу, найважливіше значення мають рослинні рештки і органічні добрива. Вагомим доповненням гумусового балансу є надходження до грунту органічних речовин з корінням і післяжнивними рештками польових культур. Маса рослинних решток абсолютно збільшується з підвищенням врожайності, але на одиницю врожаю, навпаки, зменшується.
Польові культури за впливом на рівень гумусного стану грунту можна поділити на три групи: багаторічні трави; однорічні зернові та зернобобові рослини; однорічні просапні культури. Позитивний вплив першої групи рослин залежить від грунтово-кліматичних умов, рівня врожаю, сорту й густоти рослин. Коренева маса багаторічних трав у перший рік використання (на другий рік Життя) у 1,5 рази, а на другий рік – у 2 рази перевищує масу коріння й стерні однорічних зернових культур. Значно меншу масу рослинних решток залишає в грунті друга група рослин, причому озимі зернові більше, ніж ярі й зернобобові, які забезпечують надходження до грунту лише 15-30 ц/га решток. Третя група рослин залишає в грунті найменшу масу рослинних решток. Просапні культури характеризуються більшим виносом поживних речовин і вимогливіші до рівня гумусованості й родючості грушу. Втрати гумусу під просапними культурами у 2 рази більші порівняно з культурами суцільного висіву.
Культури і технології їх вирощування зумовлюють характер, напрям і темпи перетворення органічної речовини. Так, культурам суцільного висіву притаманне найменше значення фактору мінералізації. Просапні залишають у полі мало рослинних решток і покривають свої потреби в азоті головним чином за рахунок гумусу. Наприклад, під картоплею за беззмінного її вирощування фактор мінералізації на 32% вищий, ніж за беззмінного вирощу вання жита.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні напрями поліпшення стану земель“ на сторінці 1. Приємного читання.
