Основні напрями поліпшення стану земель

Оцінка і прогноз якості земель

Раціональне використання земель – це одна з основних проблем, від вирішення якої залежить майбутнє людства, – писав видатний французький вчений Ж. Дорст (1968). Точність і ємність цього вислову безперечна, до нього можна лише додати слова відомої української вченої О.С. Мігунової (1993): "Природа єдина. Тому і система її збереження, покращання і використання повинна бути єдиною". Так, саме комплексний, системний підхід до оцінки стану земельних ресурсів, дасть можливість не тільки констатувати сучасний стан і прогнозувати характер змін, але й знайти найбільш адекватні засоби реагування, розробити дійсно природоохоронну стратегію раціонального використання земель.

Раціональним вважають економічно доцільне і екологічно безпечне використання земель. Виходячи з викладеної вище інформації про стан земельних ресурсів та нормативів його оцінки, основні вимоги до раціонального землекористування такі:

• впровадження оптимального співвідношення земельних угідь;

• максимальне врахування потреб у земельних ресурсах всіх галузей національного господарства;

• підтримка заходів, спрямованих на збереження самовідновлювальних та екологоутворюючих функцій всіх елементів екосистем;

• регулювання антропогенного навантаження на земельні ресурси та недопущення перевищення межі екологічної вразливості;

• перебудова свідомості суспільства: перехід від антропоцентричної політики природокористування до екоцентричної.

Раціональне сільськогосподарське землекористування не можливе без поліпшення якості грунтів (формування агроземів), яке передбачає збагачення органічною речовиною, інтенсифікацію гумусоутворення, збільшення потужності гумусованих горизонтів. В умовах обвального зменшення виробництва органічних і вкрай низького застосування мінеральних добрив вочевидь мова може йти лише про просте відтворення родючості грунту. Досягнення цього завдання є можливим за норм добрив, що компенсують винос, і агротехнічних заходів, які поліпшують умови росту і розвитку рослин. Оскільки матеріальним носієм родючості грунту є гумус, то зрозуміло, що агротехнічні заходи повинні спрямовуватись, з одного боку, на збільшення надходження до грунту органічних решток, з іншого – на зменшення мінералізації гумусу ґрунту і поліпшення умов гуміфікації рослинних решток.

Зменшення втрат гумусу, стабілізації його вмісту можна досягти шляхом застосування комплексу заходів, а саме: внесення органічних і мінеральних Добрив у рекомендованих нормах, висіву багаторічних трав, загортання в грунт післяжнивних решток, мінімалізацїї обробітку грунту, створення оптимального співвідношення культур у сівозмінах для поповнення ґрунту органічними речовинами і посилення процесу гуміфікації, застосування меліорантів (вапна, дефекату, гіпсу та ін.), які сприяють закріпленню гумусу на поверхні мінеральних часток грунту.

Загальною принциповою настановою є наступне положення: для накопичення в грунтах гумусу недостатньо привнести у грунт додаткову кількість органічної речовини, будь-тο у формі рослинних решток,' гною, чи інших органічних матеріалів. Одночасно з внесенням треба створити умови, що забезпечують можливо повну гуміфікацію органічних сполук.

Таким чином, основні положення оновлених підходів до управління родючістю грунту в сучасних умовах зводяться до наступного:

• застосування добрив (як органічних, так і мінеральних) у кількостях, які компенсують винесення поживних речовин сільськогосподарськими культурами;

• збільшення надходження до грунту органічних речовин за• рахунок побічної продукції;

• впровадження у виробництво грунтоохоронних сівозмін з оптимальним співвідношенням культур, а також за рахунок розширення площ під багаторічними травами;

• загортання у грунт основної маси післяжнивних решток;

• створення умов для більш ефективної гуміфікації органічних матеріалів, що надходять до грунту через застосування відповідних агротехнічних і агрохімічних заходів.

Серед заходів, спрямованих на забезпечення бездефіцитного балансу гумусу, найважливіше значення мають рослинні рештки і органічні добрива. Вагомим доповненням гумусового балансу є надходження до грунту органічних речовин з корінням і післяжнивними рештками польових культур. Маса рослинних решток абсолютно збільшується з підвищенням врожайності, але на одиницю врожаю, навпаки, зменшується.

Польові культури за впливом на рівень гумусного стану грунту можна поділити на три групи: багаторічні трави; однорічні зернові та зернобобові рослини; однорічні просапні культури. Позитивний вплив першої групи рослин залежить від грунтово-кліматичних умов, рівня врожаю, сорту й густоти рослин. Коренева маса багаторічних трав у перший рік використання (на другий рік Життя) у 1,5 рази, а на другий рік – у 2 рази перевищує масу коріння й стерні однорічних зернових культур. Значно меншу масу рослинних решток залишає в грунті друга група рослин, причому озимі зернові більше, ніж ярі й зернобобові, які забезпечують надходження до грунту лише 15-30 ц/га решток. Третя група рослин залишає в грунті найменшу масу рослинних решток. Просапні культури характеризуються більшим виносом поживних речовин і вимогливіші до рівня гумусованості й родючості грушу. Втрати гумусу під просапними культурами у 2 рази більші порівняно з культурами суцільного висіву.

Культури і технології їх вирощування зумовлюють характер, напрям і темпи перетворення органічної речовини. Так, культурам суцільного висіву притаманне найменше значення фактору мінералізації. Просапні залишають у полі мало рослинних решток і покривають свої потреби в азоті головним чином за рахунок гумусу. Наприклад, під картоплею за беззмінного її вирощування фактор мінералізації на 32% вищий, ніж за беззмінного вирощу вання жита.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні напрями поліпшення стану земель“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Землі сільськогосподарського призначення

  • Землі лісового та природно-заповідного фонду

  • Землі водного фонду

  • Основні напрями поліпшення стану земель
  • ОЦІНКА ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ РОДЮЧОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Агрохімічні параметри родючості земель та їх оцінка

  • Агрофізичні параметри родючості земель та їх оцінка

  • Фізико-хімічні параметри родючості земель та їх оцінка

  • МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ І ПРОГНОЗУ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Оцінка якості та паспортизація сільськогосподарських земель з використанням агроекологічного методу

  • Структура і зміст еколого-агрохімічного паспорта

  • Нормативи основних типових ознак еталонного ґрунту

  • Якісна оцінка ґрунтів методом спеціального бонітування

  • Оцінка гумусного стану земель з використанням балансового методу

  • Методика розрахунку балансу гумусу

  • Розрахунок статей надходження гумусу в ґрунт

  • Прогноз вмісту рухомих форм елементів живлення

  • Прогноз запасів продуктивної вологи в ґрунті

  • ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПІД ВПЛИВОМ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

  • Вітрова ерозія

  • Протиерозійні заходи

  • Вплив техногенного забруднення на стан сільськогосподарських угідь та прогноз їх якості

  • Радіонуклідне забруднення

  • Заходи щодо поліпшення екологічного стану техногенно забруднених земель

  • Оцінка і прогноз якості земель меліоративного фонду

  • Критерії та показники оцінки агроекологічного стану кислих та засолених земель

  • Заходи щодо покращення агроекологічного стану меліорованих земель

  • ЗЕМЛІ ВОДНОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями водокористування

  • Якість водних ресурсів і тенденція її зміни

  • Основні напрями поліпшення екологічної ситуації у сфері водокористування

  • ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями використання лісових ресурсів та оцінка їх стану

  • Технології створення захисних лісових насаджень

  • Підвищення якості земель лісового фонду

  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

  • Агроекологічна класифікація земель

  • Оптимізація розміщення сільськогосподарських культур і особливості формування сівозмін