Родючість ґрунтів як інтегральний показник якості земель сільськогосподарського призначення
Критерієм оцінки екологічного стану сільськогосподарських угідь перш за все є рівень родючості грунтів, як основа функціонування цієї категорії земель. Саме родючість грунтів зумовлює рівень продуктивності земель, їх господарську значимість і вартість. Відповідно до Закону України "Про охорону земель" родючість грунтів визначається як здатність грунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку, які в сукупності є основним показником якості грунту. Родючість – основна специфічна властивість грунтів, що якісно відрізняє їх від вихідної (материнської) гірської породи. На цілині родючість тісно пов'язана з генетичними особливостями грунтів, а на ріллі, крім того, ще й з характером їх сільськогосподарського використання. Її рівень залежить від складу грунту, агрономічно цінних властивостей і режимів, які в свою чергу зумовлені як грунтоутворювальними процесами, так і технологіями вирощування сільськогосподарських культур.
Таким чином, родючість – не тільки природне, а й соціально- економічне явище. По суті воно дуже складне, багатофакторне, різноманітне, відносне і динамічне. Через це для характеристики родючості використовують багато термінів. Найбільш узагальнену класифікацію термінів з родючості грунтів розробив Б.О. Нікітін (рис. 2.1).
Наведені на рисунку терміни характеризують або особливості генезису родючості й проявлення її через урожай сільськогосподарських культур або відображають рівень економічного
Рис. 2.1. Класифікація термінів за родючістю (за Б.О. Нікітіним)
стану родючості. Наприклад, розподіл родючості на природну і штучну пов'язаний з її походженням; на потенційну та ефективну – з мірою економічної доцільності використання грунтів на певному етапі розвитку землеробства. Не зупиняючись на тлумаченні поданих на рисунку термінів, розглянемо суть потенційної, ефективної та економічної родючості.
Потенційна родючість орних земель (за визначенням В.В. Медведева) – це та частина повної родючості, яка закладена в її агрономічних властивостях як можливість одержання максимального врожаю сільськогосподарських культур, але з об'єктивних причин вона не може бути повністю реалізована.
Потенційна родючість- визначається складом і сукупністю відносно сталих властивостей грунту. Тому при використанні звичайних агротехнічних прийомів вона відносно стала і змінюється, як правило, повільно. Однак під впливом інтенсивної меліорації (осушення, промивання від солей, меліорація кислих і солонцевих ґрунтів), а також внаслідок забруднення токсичними речовинами, вторинного засолення та інших несприятливих факторів потенційна родючість ґрунту може швидко та істотно змінюватися (Шишов Л.Л. та ін., 1987).
При сільськогосподарському використанні грунтів частина потенційної родючості реалізується в урожаї культурних рослин. Саме вона і являє собою ефективну родючість грунту. При цьому відбуваються певні "витрати" не тільки поживних речовин грунту, а й іншого речовинного складу та агрономічних властивостей.
Теоретично ефективна родючість має оцінюватися сукупністю показників властивостей грунтів, від яких залежить забезпечення врожаю. Однак у зв'язку з тим, що наука ще не виробила критерії оцінки "витрат" усіх агрономічних властивостей (за винятком увібраних рослинами поживних речовин), то практично вона вимірюється рівнем урожаю. Деякі автори пропонують взяти за основний показник величину поживних речовин, що перейшли в біомасу за вегетаційний період на одиниці площі (Нікітін Б.О., 1981).
Ефективна родючість досить динамічна не тільки в багаторічному циклі, а й протягом вегетації. Тому як мінімальний період часу для визначення її рівня можна використати ту чИ іншу фазу розвитку сільськогосподарських рослин, які вирощують на даному грунті (Шишов Л.Л. та ін., 1987).
Рівень ефективної родючості в природних умовах, незважаючи на залежність від погоди, має певні межі величин, що характерні для рівноважного стану даного біогеоценозу. На сільськогосподарських угіддях вони можуть дуже коливатися залежно від сортів рослин, агротехнічних прийомів, економічних умов. У зв'язку з цим ефективна родючість на грунтах сільськогосподарських угідь проявляється у формі економічної (Нікітін Б.А., 1981) або природно-економічної (Медведєв В.В., 1992). Вона формується за умов конкретної господарської діяльності людини, коли можливі значні Відхилення біологічного кругообігу речовин від незайманих природних ценозів як у бік зниження, так і підвищення її ємності. Звідси економічна родючість Може бути прибутковою, мінімальною і критичною.
На сучасному етапі розвитку землеробства розробляється новий підхід до управління родючістю грунтів. В основу його покладено ідею створення моделей високородючих фунтів за допомогою ЕОМ. Для розв'язання такого завдання необхідні досить широкі дослідження з вивченням закономірностей функціонування потенційної та ефективної родючості, відпрацювання діагностичних показників і їх оптимальних параметрів для контролю стану родючості як в цілому, так і окремих її складових компонентів. Простежимо закономірності еволюції ефективної та потенційної родючості фунтів під час освоєння і використання їх у землеробстві на прикладі чорноземів типових Лісостепу. За Г.Я. Чесняком (1980) у період освоєння (перші 7-12 років після оранки цілини) ефективна родючість (урожай сільськогосподарських культур) помітно зростає при одночасному зниженні потенційної (зменшуються вміст гумусу, валові запаси азоту і фосфору, погіршуються фізико-хімічні й фізичні властивості тощо). В подальші роки (приблизно до 50 років) ефективна родючість чорноземів знижується до певного рівня, але ще залишається високою. Після цього за умов незмінної агротехніки вирощування сільськогосподарських культур, невикористання добрив і меліорантів ефективна родючість староорних чорноземів підтримується приблизно на однаково низькому рівні за рахунок мобілізації і виорювання потенційної родючості. Врешті це призводить до зниження як ефективної, так і потенційної родючості.
Таким чином, людина, використовуючи грунт у сільськогосподарському виробництві, сприяє різкій активізації потенційної родючості, що зумовлює високі врожаї культурних рослин під час освоєння грунтів. Високий рівень ефективної родючості при неповній компенсації факторів грунтової родючості підтримується за рахунок одночасного зниження потенційної. Але при тривалому такому використанні грунтів значно знижується і ефективна родючість. Внаслідок цього формуються деградовані, виснажені грунти з низькою потенційною та ефективною родючістю.
На формування деградованих грунтів в умовах агроценозів впливають не тільки некомпенсований кругообіг речовин у системі грунт – рослина, а й негативні наслідки від використання агротехнічних прийомів, а також від ущільнювальної дії ходових систем тракторів і сільськогосподарських машин на грунт. Це в цілому зумовлює втрати гумусу, кальцію, руйнування структури, ущільнення, змитість грунтів.
Для підтримання потенційної родючості орних земель потрібно систематично і своєчасно компенсувати втрати органічної речовини і кальцію (табл. 2.1). На орних грунтах концентрується значна кількість фітомаси, причому в Лісостепу і Степу навіть більше за цілину. Однак, надходження рослинних решток у ґрунт на ріллі порівняно з природними аналогами різко зменшується. Внаслідок цього багато виноситься поживних речовин і втрачається гумусу з грунту, що вимагає компенсації з боку людини. Але в цьому випадку окремих заходів недостатньо, потрібний комплексний системний підхід до окультурення грунтів.
Таблиця 2.1
Кількість і якість рослинних решток, шо надходять у грунт та біопродуктивність природних і культурних ценозів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОЦІНКА ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ РОДЮЧОСТІ ЗЕМЕЛЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
