Для того, щоб створити найбільш сприятливі умови для росту і розвитку рослин, необхідно знати закономірності вмісту і трансформації в грунті різних елементів живлення, а також особливості живлення самої рослини. Здатність грунту забезпечувати рослини поживними речовинами характеризують агрохімічні параметри родючості земель.
Гумус або специфічна органічна речовина – інтегрований показник родючості грунту. Від його загального вмісту залежать запаси основних поживних речовин. Запаси гумусу визначають агрофізичні властивості грунту, в т.ч. його щільність, вологоємність, агрегованість, протиерозійну стійкість, ефективність засобів хімізації.
За 100 років (1882-1981 pp.) вміст гумусу в грунтах України знизився на 0,97%, при цьому майже половину його (0,44%) втрачено за 1960-70 pp., що співпадає з початком інтенсифікації землеробства. Фактичні витрати гумусу в староорних чорноземах України складають 20-30% початкового його запасу.
Внаслідок сільськогосподарського, використання грунтів порушується природний хід гумусоутворення, змінюється кількість і якість маси рослинних решток, що насамперед впливає на інтенсивність, а в ряді випадків і на спрямованість процесів гуміфікації, від яких залежать якісні й кількісні показники гумусу.
Так, за даними Ф.Н. Лисецького (1985), грунти Степу формувалися при щорічному надходженні 110 ц/га рослинних решток, за рахунок яких щорічне утворення гумусу становило близько 24 ц/га. В міру посилення антропогенного впливу на степові екосистеми роль цього джерела гумусу різко зменшувалася. На початку освоєння степових районів (130-150 років тому) надходження рослинних решток у грунт не перевищувало 65 ц/га, а новоутворення гумусу – 18 ц/га. Сільськогосподарське освоєння цілинних ґрунтів найвідчутніше впливає на цей процес. Зменшення вмісту гумусу пов'язане не тільки з неповним розкладом гуміфікованої органічної маси так званого детриту, або лігногуматів, а й з мінералізацією власне гумусових речовин (табл, 2.3). До того ж негативний вплив зумовлює і перемішування орного шару з менш гуму сованими шарами, що знаходяться нижче.
У процесі інтенсивного сільськогосподарського використання відбувається подальше зменшення вмісту гумусу, причому темпи розкладу його в перші роки після розорювання цілини вищі, ніж потім.
Так, на чорноземах глибоких західного Лісостепу в перші 5 років після розорювання цілини розклад органічної речовини ґрунту щорічно становив 2,9 % (14,6% за 5 років), у наступні 15 років – 0,5% (7,6% за 15 років), потім за 80 років – лише 0,08 % (6,6%). За 100- річний період освоєння вміст гумусу зменшився на 25 %.
Таблиця 2.3
Вплив окультурення ґрунтів на вміст і гуміфікованість органічних речовин у верхніх шарах*, %
| Чорнозем типовий | ||||
| Переліг | 7,05-0,12 | 4,16-0,09 | 2,34 | 65,4 |
| Рілля | 5,25-0,04 | 3,72-0,08 | 1,53 | 70,9 |
| Рілля окультурена | 5,65-0,07 | 4,07-0,13 | 1,58 | 72,0 |
Порівняння вмісту гумусу в чорноземах країни (на основі карти В.В. Докучаева і картосхеми, складеної за даними М.К. Крупського та ін.) дало можливість визначити території інтенсивних втрат гумусу. Ізогумусові стрічки, що становили 7-10% основних провінцій цієї частини чорноземної смуги, на значних масивах перетворилися на стрічку 4-7%. Така трансформація відбулася майже повністю в Харківській області, північній частині Одеської та південній частині Вінницької областей. Зменшення гумусованості грунтів, які перебували в минулому в межах стрічки 4-7 %, відзначено на значних територіях Полтавської, Хмельницької, Вінницької і Тернопільської областей.
Про інтенсивні втрати гумусу в ґрунтах України свідчить такий факт: чорноземи, які в 30-і роки XX століття належали до середньогумусних (6-9% гумусу), нині трансформувалися в малогумусні (менше 6%). В цілому за 100-річний період втрати гумусу в ґрунтах Полісся становили 18,9 %, Лісостепу – 21,9, Степу – 19,5 %, а середньорічні темпи втрат його досягли відповідно 0,18, 0,37 і 0,31 т/га (табл. 2.4).
Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва призводить до збільшення втрат гумусу по всіх грунтово-кліматичних зонах. Так, середньорічні втрати його за період 1961-1991рр. порівняно з такими за попередні 80 років збільшилися у Лісостепу в 1,65 раза, в Степу в 2,4 раза і на Поліссі – в 8,1 раза.
Таблиця 2.4
Динаміка вмісту гумусу в ґрунтах за роками
| Вміст гумусу, % | Втрати гумусу, т/га | |||||
| Зона | 1882 р | 1961 р | 1981 р | 1882-1961 pp | 1961-1981 рр | за 100 років |
| Полісся | 2,44 | 2,30 | 1,98 | 0,07 | 0,57 | 0,18 |
| Лісостеп | 4,51 | 3,81 | 3,52 | 0,34 | 0,56 | 0,37 |
| Степ | 4,49 | 3,96 | 3,63 | 0,24 | 0,58 | 0,31 |
| По Україні | 4,17 | 3,64 | 3,32 | 0,30 | 0,57 | 0,32 |
В цілому зростання темпів втрат гумусу за вказаний період пояснюється багатьма причинами, серед яких основними є посилення процесів розкладу гумусу внаслідок внесення малих доз мінеральних добрив на початковому етапі хімізації сільськогосподарського виробництва, поглиблення орного шару за рахунок застосування більш енергонасичених тракторів, зміна структури посівних площ. Порівняно з 30-40-ми роками XX століття за цей період на 40 % зменшилися площі під зерновими культурами при одночасному збільшенні в три рази технічних і в десять разів кормових культур (в основному за рахунок просапної кукурудзи).
За останні роки, мабуть, значно вплинули на збільшення втрат гумусу і зволоження всієї території. Щорічні втрати гумусу внаслідок перевищення мінералізації органічних речовин у грунті над його надходженням становлять 18 млн. Т на всій площі ріллі, або 0,6 т/га. Ще більше гумусу втрачається від ерозії. Так, у виробничих умовах Полісся середньорічні втрати гумусу в цьому випадку становлять 2,4 млн. т, у Лісостепу – 11, Степу – 10,3, а по Україні – 23,7 млн. т. В слабоеродованих грунтах в метровому шарі вміст гумусу знижується в порівнянні з повнопрофільними на 10-20%, середньоеродованих – на 20-30%, а в сильноеродованих на 30-80%. Відповідно знижується продуктивність майже всіх культур.
Отже, запаси гумусу при сільськогосподарському використанні грунтів зменшуються, з одного боку, під впливом біологічного фактора (внаслідок переважання процесів мінералізації гумусу над його новоутворенням), з другого – під впливом механічного фактора (за рахунок зменшення потужності грунтового профілю під впливом ерозійних процесів).
Розміри втрат гумусу внаслідок його мінералізації залежать від багаторічної сумарної дії добрив, меліорантів, обробітку грунту, сівозмін, надходження органічних речовин та інтенсивності їх гуміфікації під впливом гідротермічних і грунтових факторів. Дані досліджень щодо впливу мінеральних добрив на гумусний стан грунтів, на перший погляд, досить суперечливі. Одні автори вважають, що вони сприяють зменшенню вмісту гумусу, інші вказують на стабілізацію його кількості; а деякі дотримуються думки про його збільшення. Узагальнення даних свідчить, що всі точки зору справедливі, так як дія мінеральних добрив на гуМусний стан грунтів неоднозначна і залежить від багатьох факторів, і насамперед від грунтово-кліматичних умов.
Інтенсивне використання грунтів впливає не тільки на кількісні, а й якісні показники гумусного стану. Так, в 10-річному досліді на чорноземі типовому (Роганський стаціонар, Харківська область) застосування високих Доз гною (24 т/га щорічно) зумовило розширення співвідношення між гуміновими і фульвокислотами, а під впливом високих доз мінеральних добрив (Ν120Ρ60Κ120) це співвідношення, навпаки, звужувалося. Але на всіх удобрюваних варіантах співвідношення ГК1 (відносно вільні й зв'язані з R2O3) і ГК2 (зв'язані з Са) розширюється, що свідчить про посилення процесів новоутворення гумусу при удобренні. Це можна пояснити значним зростанням біологічної продуктивності сільськогосподарських культур, у тому числі кореневих мас і виділень.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Агрохімічні параметри родючості земель та їх оцінка“ на сторінці 1. Приємного читання.
