Ґрунтово-екологічні умови вирощування сільськогосподарських культур
Ґрунтово-екологічні умови вирощування сільськогосподарських культур визначаються фізичними, хімічними та фізико-хімічними факторами родючості ґрунтів. Ґрунтово-фізичні фактори родючості – це фактори, що характеризують здатність ґрунтів забезпечувати потреби рослин в воді, повітрі, теплі та об'ємі кореневмісного шару і в цілому створювати умови для їхнього ефективного росту, розвитку, продуктивності, а також успішно реалізувати в урожаї потенційний запас поживних речовин із ресурсів грунту та внесених добрив.
Ґрунтово-фізичні фактори створюють умови для існування стійкого агроландшафту, за наявності якого може розвиватись землеробська культура, оскільки ця умова стає реальністю тільки завдяки здатності ґрунту засвоювати без утворення поверхневого стоку й ерозії вологу атмосферних опадів.
Екологічна відповідність ґрунтово-фізичних факторів вирощуваним культурам значною мірою визначається гранулометричним складом. За М.О. Качинським (1958), найвищі (10 при 10-бальній оцінці) бонітети стосовно злаків має середньо- і важко суглинковий гранулометричний склад. Ґрунти з таким складом характеризуються, як правило, сприятливим водно-повітряним режимом, помірно швидким вбиранням, доброю вологоємністю, зниженим фізичним непродуктивним випаровуванням.
Залежно від ґрунтово-кліматичної зони бонітети можуть змінюватись в ту чи іншу сторону. Так, для "холодних" підзолистих ґрунтів (ґрунтів на північних схилах) краще легкий гранулометричний склад (піски, супіски), оскільки за цих умов відбувається швидке відтавання і прогрівання, можна раніше розпочинати польові роботи, що дуже важливо для майбутнього урожаю. На півдні, в зоні сухого Степу, вищу агрономічну цінність мають важкі глинисті ґрунти. Вони, як правило, добре оструктурені, більш вологоємніші. Рослини в таких умовах відносно краще протистоять засусі.
Якщо зіставити потенційні бонітети (за гранулометричним складом) з фактичними даними урожайності зернових колосових культур по зонах України за відносно великий проміжок часу, то виявиться, що середній вихід зерна в Поліссі близький до аналогічного показника в Лісостепу і Степу. З цього випливає, що на кращих чорноземних грунтах не реалізуються в урожаях їх потенційні можливості. Водночас на відносно бідних дерново- підзолистих ґрунтах краще скуповуються вкладені ресурси (меліорація й добрива).
Реакція рослин на гранулометричний склад різна, незважаючи на значні їхні можливості до адаптації. Для кожної групи культур встановлено оптимум (табл. 7.1).
Таблиця 7.1
Вибагливість сільськогосподарських культур до гранулометричного складу ґрунтів[1]
| піщаних і супіщаних | середньо-і легкосуглинкових | структурних важкосуглинкових і глинистих | малоструктур- них важко- суглинкових |
| Озиме жито | Сорго | Озима пшениця | Рис |
| Картопля | Овес | Яра пшениця | Кукурудза |
| Еспарцет | Просо | Кукурудза | Люцерна |
| Люцерна жовта | Озиме жито | Озиме жито | Буркун |
| Люпин | Г речка | Соя | |
| Ячмінь | Соняшник | ||
| Соняшник | Льон | ||
| Горох | Цукрові буряки | ||
| Картопля | Вика | ||
| Конюшина |
Дані гранулометричного складу поки що недостатньо використовуються для диференціації структури посівних площ і типів сівозмін в межах грунтово-кліматичної зони. Напевно, внаслідок недостатньої кількості даних щодо реакції окремих культур при їх вирощуванні на грунтах різного гранулометричного складу переважають універсальні схеми.
Незважаючи на вирішальне значення гранулометричного складу при визначенні екологічної відповідності грунту і польової культури, такий взаємозв'язок лише опосередкований, адже в реальному грунті окремі гранулометричні фракції відсутні і взагалі роздільночасткових безструктурних грунтів немає. Кореневі системи рослин взаємодіють з мікро- і макроструктурами грунтів, їхнім поровим простором, тобто з тими компонентами грунтів, які прийнято називати структурою й будовою.
Структура ґрунту в орному (посівному) шарі – один з найважливіших факторів, що впливають на властивості, режими грунтів, ріст, розвиток і урожайність сільськогосподарських культур. Структурність грунту – це його здатність розпадатися на агрегати в природному стані при механічній дії. Так, у відомих дослідах Є. Вольні (1897, 1898) урожайність ярої пшениці, рапсу, гороху ..., вирощених на розпиленому і структурному Грунті за однакових умов зволоження та забезпеченості елементами живлення, відрізнялись в 1,4-3,6 раза.
В агрономічному відношенні оптимальною є грудочкувато- зерниста структура розміром від 0,25 до 10 мм. На думку М.О. Качинського (1963), найцінніший з агрономічного погляду розмір структурних компонентів у межах 0,5-10 мм (за умови, що така структура є достатньо водостійкою, механічно міцною і пористою). Цей розмір можна прийняти (в першому наближенні) як оптимальний. Проте навіть на кращих чорноземах при високій культурі їх використання і сприятливих умовах кришіння утворюється, звичайно, не більше 75% агрегатів такого розміру. Інше припадає на брили і пил.
С.І. Долгов (1968) оптимальною, вважав багатокомпонентну суміш, в якій агрегатів агрономічно цінного розміру було 50-60%, брил – не більше 25-35%, а пилу – не більше 10-20% (перед посівом культур на каштановому грунті суглинкового гранулометричного складу).
Враховуючи, що в літературі подібних даних дуже мало і щодо сучасних інтенсивних сортів зернових культур взагалі немає, ННЦ "Інститут грунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського" були проведені відповідні дослідження в два етапи: у вегетаційних посудинах, а потім – у польових умовах.
Результати дослідів свідчать, що в досліджуваному ґрунті (чорнозем типовий важкосуглинковий) при такому співвідношенні структурних компонентів: грудочки від 20 до 5 мм – 20-25%, від 5 до 0,25 мм – 60-65% і менше 0,25 мм – не більше 16% забезпечується одержання більш високого врожаю й ефективне використання вологи та елементів живлення.
При вивченні впливу співвідношення структурних компонентів на урожайність в залежності від розміру висіяних насінин зернових культур було встановлено, що оптимальні умови для їхнього проростання і росту створюються в посівному шарі, коли останній складається з грудочок, що приблизно відповідають розміру насінин (для пшениці, ячменю, вівса, кукурудзи та проса).
Отже, змінюючи інтенсивність обробітку Грунту і створюючи різний ступінь його розробки – структурний склад, принципово можна керувати розвитком рослини і надходженням до неї елементів живлення з урахуванням забезпеченості грунту вологою.
Одержані дані були перевірені в польових умовах. На відміну від вегетаційних дослідів, у полі застосовували простіші схеми. Крім того, в цих дослідах вивчали ефективність оптимальних співвідношень (знайдених у вегетаційних дослідах) в різних частинах посівного шару – над насінням й у насіннєвому шарі грунту, що безпосередньо прилягає до насіння.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР“ на сторінці 1. Приємного читання.
