Лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати грунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб. Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Лісовим кодексом (ЛКУ), іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Лісове господарство України характеризується наступними особливостями порівняно з іншими європейськими країнами: відносно низький середній рівень лісистості території країни (15,7%); зростання лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), що мають істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу; переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з обмеженим режимом використання; високий відсоток заповідних лісів (14,0%), який має стійку тенденцію до зростання; історично сформована ситуація з закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п'ятдесяти міністерств і відомств); значна площа лісів зростає у зоні радіоактивного забруднення; половина лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду.
Ліс – це самовідновлювана і саморегульована система, здатна разом з іншими типами рослинного вкриття забезпечувати екологічну рівновагу у біосфері. Як основний компонент біосфери ліс має неоціненне ґрунтоохоронне значення. Тому охорона, раціональне використання і примноження лісових багатств є сьогодні життєвою необхідністю для людства. Однак нормальному функціонуванню лісу перешкоджають надмірні обсяги його вирубування, пошкодження шкідниками, хворобами і пожежами, помилки у веденні лісового господарства. Загальний обсяг лісозаготівель на планеті сягає 4,5 млрд, м3 на рік, а це означає, що за одну хвилину знищується 20 га лісів. Цей процес призводить до деградації грунту, темпи якої ще вищі – 40 га/хв.
Господарська діяльність людини впливає на природне середовище, окремі ландшафтоутворюючі фактори, насамперед біогенні, зокрема на рослинний покрив і тваринний світ. Біогенні фактори впливають на гідрологічний режим і місцевий клімат, що призводить до змін грунтового покриву. Зокрема, рослинний покрив змінює характер процесів у ландшафтах. Так, у добіотичних ландшафтах переважали процеси фізичні (механічні), суть яких зводилась до механічного (частково хімічного, дуже слабкого в умовах відновної атмосфери) руйнування гірських порід, їх транспортування і перевідкладання. Рослинний покрив максимально змінює ці механічні процеси і основне місце під його впливом займають біогенні геохімічні. Живі організми сприяють вивітрюванню первинних мінералів материнської породи і утворенню вторинних мінералів та грунтового покриву. За багато мільйонів років історичного розвитку ландшафтів встановилась екологічна рівновага між ландшафтоутворюючими факторами. Всі вони динамічно пов'язані між собою і взаємнообумовлені. При зміні одного фактора відповідно змінюються всі інші, вступаючи в якісно й кількісно новий стан рівноваги. Ландшафти та їх морфологічні частини є саморегулюючими динамічними системами.
Екологічна (динамічна) рівновага в ландшафтах встановлюється завдяки рослинному покриву. Основні процеси в добіотичних ландшафтах відбувалися внаслідок взаємодії гідрокліматичних факторів з літогенною основою. В сучасних (біотичних) ландшафтах до цих двох груп факторів приєднується третя – біогенна, роль якої дуже велика. Біогенні фактори виконують буферні функції при взаємодії гідрокліматичних факторів з літогенною основою. Головна роль тут належить лісовій рослинності і грунтовому покриву, які майже повністю затримують атмосферні опади, зводячи до мінімуму поверхневий стік. При відсутності рослинного і грунтового покриву лінійна та площинна ерозія стали б основними процесами. Таким чином, одним з головних факторів збереження природного середовища є наявність лісової рослинності (Зони С.В., 1989; Мільков Ф.Н, 1976).
Екологічна рівновага в наших географічних широтах існувала, очевидно, до 900 р., коли вся Центральна Європа, в тому числі Україна, за винятком Степової зони, майже повністю була вкрита лісами. Рубка лісу наприкінці першого тисячоліття ще не досягла великих розмірів і тому не мала істотного впливу на природне середовище. Вирубування лісів набирає широкого розмаху починаючи з XVI ст. Вирубки поширюються з півдня на північ і з заходу на схід, в зв'язку з розселенням народів у Європі. Вже в XVI ст. почала відчуватися нестача деревини; розвивалась промисловість, вона споживала в той час величезну кількість лісоматеріалів. Надмірні вирубки тривали до кінця XIX ст. Це призвело до глибокого порушення біологічної рівноваги і негативно відбилося на природній флорі та фауні. Внаслідок цього помітно знизилась кількість атмосферних опадів, зменшилась вологість грунтів, погіршився вітровий режим, а це негативно відбилось на мезо- і мікрокліматі, обумовило його посушливість. Особливо негативними наслідки зведення лісів були в гірських умовах, де зріджена деревно-чагарникова рослинність уже не змогла виконувати захисної ролі.
Науковими дослідженнями вітчизняних і зарубіжних учених доведено, що такі шкідливі явища і процеси, як ерозія грунтів, розвиток ярів, зсувів, селей, катастрофічні повені, викликаються різким зниженням лісистості. Відомі факти негативного впливу людини на природу і в районі Карпат, де в XIX ст. внаслідок надмірної експлуатації лісів інтенсивні ерозійні процеси, стихійні лиха і вітровали пошкодили і знищили сотні тисяч гектарів смерекових лісів із загальним запасом деревини близько 20 млн. м3 (Яцик А.В., 2001).
Організація лісового господарства має своїм завданням забезпечувати його ведення на засадах сталого розвитку з
урахуванням природних та економічних умов, цільового призначення, лісорослинних умов, породного складу лісів, а також функцій, які вони виконують (Ст. 34 ЛКУ). Організація лісового господарства передбачає:
• 1) розроблення та затвердження в установленому законом порядку нормативно-правових актів з ведення лісового господарства;
• 2) поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій, виділення особливо захисних лісових ділянок;
• 3) установлення віку стиглості деревостанів, норм використання лісових ресурсів;
• 4) проведення лісовпорядкування;
• 5) ведення державного лісового кадастру, обліку лісів;
• 6) ведення моніторингу лісів;
• 7) проведення лісової сертифікації;
• 8) здійснення інших організаційно-технічних заходів згідно з основними вимогами щодо ведення лісового господарства, визначеними законодавством.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обгрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування передбачає:
• 1) відновлення у встановленому порядку меж території лісового фонду України і визначення внутрігосподарської організації;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні напрями використання лісових ресурсів та оцінка їх стану“ на сторінці 1. Приємного читання.
