ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Оцінка і прогноз якості земель

Господарська діяльність людини впливає на вміст гумусу і азоту в грунтах. Збільшення аерації при обробітку грунту призводить до втрат гумусу, а внесення органічних добрив і наявність рослинних решток в грунті – до його нагромадження. З нагромадженням гумусу збільшується вміст азоту в грунті.

Запаси азоту в чорноземах у 3-4 рази вищі, ніж у дерново-підзолистих ґрунтах. Щоб виростити задовільні врожаї сільськогосподарських культур без застосування азотних добрив і гною, повинні мінералізуватися 1-2 т/га органічної речовини грунту в рік. За таких темпів розкладання половина гумусу буде витрачена в дерново-підзолистих ґрунтах за 15-20 років.

Головними формами азоту, що приймають участь у живленні рослин, є нітрати й амоній. Менш важливе значення в живленні рослин відіграють нітрити. Мінеральні форми азоту складають близько 2% загального вмісту азоту в грунтах. За винятком невеликих кількостей амонію, що знаходиться в грунтовому розчині, весь аміачний азот знаходиться в поглиненому стані. Розрізняють обмінний і необмінний, або фіксований, амоній. За даними В.Н. Кудеярова (1985), кількість фіксованого амонію складає 2-8% від загального вмісту азоту. З глибиною його кількість збільшується і може досягати 10-30%. У живленні рослин необмінний амоній використовується незначно. Він практично недоступний для рослин.

Амоній і нітратний азот утворюються в грунті при мінералізації органічної речовини за участю мікроорганізмів. Швидкість процесів мінералізації визначається інтенсивністю роботи різних бактерій, що беруть участь у перетворенні органічного азоту в амонійний. Органічний азот перетворюється в амонійний багатьма неспецифічними організмами, а надалі в нітрати і нітрити – нітрифікуючими бактеріями роду Nitrosamonas Nitrobacter. Нітрифікаційний процес відбувається тільки в аеробних умовах при нейтральному pH. Особливо часто інгібується цей процес в умовах кислої реакції грунтового розчину (pH 4 і менше). Тому в переущільнених кислих грунтах процес мінералізації органічної речовини зупиняється на стадії утворення амонію. Поряд з мінералізацією в Грунті відбувається зворотний процес – відновлення нітратів і нітритів до вільного азоту й аміаку, а також включення нітратного, нітритного й аміачного азоту в органічну речовину. Процеси мінералізації і біологічного зв'язування азоту йдуть одночасно, тому кількість нітратів у ґрунті являє собою різницю між мобілізацією й іммобілізацією азоту (К. Блек, 1973). Сільськогосподарські товаровиробники повинні вміти регулювати ці процеси, щоб за допомогою різних систем обробітку і догляду за рослинами створювати оптимальні умови азотного живлення рослин і усувати можливість забруднення рослинницької продукції.

Найбільше нітратів нагромаджується у грунтах в періоди, коли на полях відсутні рослини (напівпар, ранній зяб, чистий пар) у зв'язку з тим, що в цьому випадку відсутнє біологічне поглинання нітратів, як це відбувається в посівах, а для процесів амоніфікації, нітрифікації і денітрифікації створюються оптимальні умови. Отже, одним із прийомів зниження нітратів у ґрунтах може бути безперервне використання ріллі, введення в сівозміни проміжних культур (літніх, озимих, підсівних).

В Грунтах України міститься 0,08-0,15% валового фосфору. В основному цей показник обумовлений характером материнських порід, із яких найбільш багаті фосфором леей і лесовидні суглинки. Другим фактором, що впливає на вміст фосфору, є гумус. У зв'язку з цим найбільше Р2О5 в усіх ґрунтах зосереджено у верхніх гумусових горизонтах, а найбагатші на нього чорноземні ґрунти з високим вмістом гумусу, які сформувалися на лесах.

Дерново-підзолисті ґрунти Полісся мають найменший запас фосфору (2,42-2,32 т/га), так як вони утворилися переважно на моренних і водно-льодовикових пісках, бідних на глинисті частки. До того ж вміст гумусу в них рідко перевищує 1,5%. Багатші на фосфор фунти Лісостепу, особливо чорноземи типові і реградовані на лесах (5,04-6,05 т/га). Через нижчу гумусованість їм поступаються ґрунти Степу (3,70-3,90 т/га).

Найчастіше потреба сільськогосподарських рослин у фосфорі визначається не валовими його запасами, а розчинністю і рухливістю сполук, у яких він знаходиться в ґрунті. У кислих дерново-підзолистих грунтах фосфор зв'язується переважно залізом і алюмінієм у важкорозчинні форми, укладені в ґрунтових агрегатах, чи у форму солей різної основності. Солі полуторних оксидів малорозчинні при кислій реакції грунтового розчину. Підвищення pH при вапнуванні збільшує розчинність і доступність цих форм фосфатів Грунту. У чорноземних, темно-каштанових і каштанових грунтах фосфор знаходиться в найбільш стабільній формі – гідроксилхлор- і фторапатитів і в меншій мірі – у формі дикальційфосфата. Ці сполуки практично нерозчинні в нейтральному і слаболужному середовищі. У зв'язку з цим рослини на чорноземах, темно-каштанових і каштанових грунтах більше реагують на внесення фосфорних добрив.

Крім мінеральних сполук, у грунтах міститься значна кількість органічних фосфатів, на частку яких у грунтах України припадає 25- 56% від загального вмісту фосфору. Чим вище вміст гумусу в грунтах, тим більше фосфору знаходиться в складі органічної речовини. Тривалий час вважалося, що рослини поглинають фосфор тільки в мінеральній формі, а органічний фосфор стає доступним для них після розкладання органічних сполук і вивільнення Р2О5 у грунтовий розчин. Нині є відомості про можливість засвоєння коренями рослин деяких неспецифічних фосфорорганічних сполук. Так, ще І.В. Шулов (1913) установив поглинання горохом і кукурудзою фітину в стерильній культурі без попередньої його мінералізації. Е.М. Ратнер і С.А. Самойлова (1955) показали, що на гліцерофосфаті рослини розвивалися не гірше, ніж на мінеральному фосфорі, за рахунок позаклітинної фосфатазної активності коренів.

Установлена залежність між кількістю гумусу й органічного фосфору в різних за генезисом грунтах України. Звертає на себе увагу різна насиченість гумусу фосфором. Вона змінюється як у зональному плані, так і з глибиною грунтового профілю. Якщо говорити про першу закономірність, то найбільшою мірою збагачений фосфором гумус степових грунтів, у найменшій – грунтів Полісся. Лісостепові грунти займають проміжне положення. Друга закономірність полягає у тому, що з глибиною гумус усіх грунтів більше збагачений фосфором порівняно з верхнім шаром. Це буває в основному за рахунок звуження співвідношення вуглецю до фосфору у фракціях гумінових кислот і фульвокислот.

Вміст Р2О5 у гумусі темно-каштанового і каштанового грунтів на глибині 80-100 см становить відповідно 3,15 і 4,37%. Для фульвокислот характерний в 10-20 разів більш високий вміст фосфору, ніж для гумінових кислот. У середньому у фульвокислотах кількість фосфору досягає 4-8%, тоді як у гумінових – 0,2-0,7%. Оцінюючи за цим показником фосфатний фонд різних грунтів, слід зазначити, що в грунтах із фульватним типом гумусу живлення рослин фосфором є сприятливішим.

Калій – необхідний і незамінний елемент у живленні рослин. Без нього, як без азоту й фосфору, неможливі нормальний розвиток рослин та одержання високих урожаїв. У рослинних клітинах калій знаходиться в основному в іонній формі, обумовлюючи стан колоїдів: під його впливом зростає ступінь їх гідрофільності і набрякання, він сприяє надходженню води в рослини, зменшенню її випаровування. При нормальному вмісті калію підвищується морозостійкість рослин, стійкість до ряду захворювань. Велика також роль калію у формуванні органічних кислот і жирів, у пересуванні органічних сполук з листків у точки росту і репродуктивні органи, в інтенсивному проходженні фотосинтезу тощо.

Вміст калію у мінеральних грунтах, звичайно, вищий, ніж азоту і фосфору, що зумовлено характером материнських порід та ступенем їхнього вивітрювання. Як правило, в зональних автоморфних грунтах України кількісгь калію коливається в межах 1,5-2,5% і підвищується з північного заходу на південний схід. У піщаних і супіщаних грунтах вміст калію знижується в 1,5-2,0 рази порівняно з грунтами важкосуглинкового і глинистого гранулометричного складу. Дані валового вмісту калію в грунтах України свідчать про те, що його запасу для рослин цілком вистачило б на 1000-2000 років. Ступінь забезпеченості рослин цим елементом визначається не стільки його загальним вмістом, скільки легкорухомими сполуками, частка яких становить 3-10%. Цей калій представлений водорозчинним і обмінно- й необмінно-фіксованими формами. У різних грунтах співвідношення між формами неоднакове, що і визначає забезпеченість рослин доступним калієм.

Основна форма калію, що бере участь в живленні рослин, – це обмінний калій, що входить до складу колоїдного комплексу грунтів. Найбільша його кількість міститься в грунтах Степу (15-25 мг/100 г грунту), трохи менше в грунтах Лісостепу (7-18 мг/100 г грунту), мінімальний вміст у грунтах Полісся (4-8 мг/100 г грунту). Вміст обмінного калію в середньому становить (% від валового): для дерново-підзолистих грунтів – 0,5, сірих лісових – 1, чорноземів – 1,5- 2, для каштанових – 2-3. Для цієї форми калію характерний досить рівномірний розподіл за шарами Грунтового профілю.

Органічна речовина і реакція ґрунтового розчину визначають швидкість і розміри необмінної фіксації калію. Чим більше органічної речовини в грунті і чим менш кислий грунт, тим більше калію фіксується в необмінній формі. У зв'язку з цим чорноземи і солонцюваті грунти фіксують більше калію в необмінній формі, ніж дерново-підзолисті й інші грунти з кислою реакцією грунтового розчину. Крім того, що фіксуюча здатність грунтів у відношенні калію визначається її мінералогічним і гранулометричним складом, а також вологістю. Найвищу фіксуючу здатність мають глинисті мінерали тонкодисперсної фракції.

Екологічні умови вирощування сільськогосподарських культур на еродованих грунтах значно відрізняються від нееродованих. Вони мають укорочений гумусовий горизонт, менші запаси вологи і відрізняються ґрунтово-хімічними факторами. В еродованих грунтах менше міститься валового і гідролізованого азоту, що погіршує азотне живлення рослин на них. Для одержання таких же самих врожаїв сільськогосподарських культур, як на нееродованих грунтах, необхідно підвищувати дози азотних добрив на 20-30%. Проте слід пам'ятати, що на еродованих грунтах азот може у великих кількостях змиватися талими водами й опадами. Ця обставина змушує вносити азотні добрива на еродованих грунтах роздрібнено, заробляючи їх у грунт на глибину не менше 10 см, локально в рядки або екраном.

Велике значення на еродованих ґрунтах має внесення органічних добрив, що сприяють нагромадженню гумусу в грунті й утримують азот від змиву і вимивання.

Екологічні умови живлення рослин фосфором на еродованих грунтах також складаються гірше, що значною мірою пояснюється меншим вмістом гумусу і виходом на поверхню збагаченого кальцієм горизонту. У грунтах, багатих на вапно, утворюються переважно апатитові форми сполук фосфатів, що малодоступні для рослин, а також пригнічуються процеси утворення фосфатів полуторних оксидів, що хоча і малорозчинні, але доступніші для рослин, ніж апатити. Загальна кількість фосфору в орних шарах еродованих грунтів півдня України менша, ніж у нееродованих, що пов'язано зі зниженням вмісту в них органічної речовини й, отже, органічного фосфору. Мінеральних фосфатів у змитих грунтах не набагато менше, ніж у незмитих грунтах.

Вміст калію й форми його сполук в основному залежать від гранулометричного складу ґрунтів, тому великих розходжень в екології калійного живлення рослин на нееродованих і еродованих грунтах не спостерігається (П.П. Левенець, А.К. Воробйова, 1976).

Отже, можна констатувати, що основним фактором родючості є органічна речовина Грунту. Гумус посилює енергетику грунтоутворення, втягує в активний круговорот рухливі мінеральні речовини, сприяє раціональному використанню мінеральних добрив, є захисним засобом проти забруднення рослин хімікатами. Раціональне застосування добрив, особливо гною, сприяє збереженню і нагромадженню гумусу в грунтах.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Землі сільськогосподарського призначення

  • Землі лісового та природно-заповідного фонду

  • Землі водного фонду

  • Основні напрями поліпшення стану земель

  • ОЦІНКА ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ РОДЮЧОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Агрохімічні параметри родючості земель та їх оцінка

  • Агрофізичні параметри родючості земель та їх оцінка

  • Фізико-хімічні параметри родючості земель та їх оцінка

  • МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ І ПРОГНОЗУ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Оцінка якості та паспортизація сільськогосподарських земель з використанням агроекологічного методу

  • Структура і зміст еколого-агрохімічного паспорта

  • Нормативи основних типових ознак еталонного ґрунту

  • Якісна оцінка ґрунтів методом спеціального бонітування

  • Оцінка гумусного стану земель з використанням балансового методу

  • Методика розрахунку балансу гумусу

  • Розрахунок статей надходження гумусу в ґрунт

  • Прогноз вмісту рухомих форм елементів живлення

  • Прогноз запасів продуктивної вологи в ґрунті

  • ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПІД ВПЛИВОМ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

  • Вітрова ерозія

  • Протиерозійні заходи

  • Вплив техногенного забруднення на стан сільськогосподарських угідь та прогноз їх якості

  • Радіонуклідне забруднення

  • Заходи щодо поліпшення екологічного стану техногенно забруднених земель

  • Оцінка і прогноз якості земель меліоративного фонду

  • Критерії та показники оцінки агроекологічного стану кислих та засолених земель

  • Заходи щодо покращення агроекологічного стану меліорованих земель

  • ЗЕМЛІ ВОДНОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями водокористування

  • Якість водних ресурсів і тенденція її зміни

  • Основні напрями поліпшення екологічної ситуації у сфері водокористування

  • ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями використання лісових ресурсів та оцінка їх стану

  • Технології створення захисних лісових насаджень

  • Підвищення якості земель лісового фонду

  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР
  • Агроекологічна класифікація земель

  • Оптимізація розміщення сільськогосподарських культур і особливості формування сівозмін