ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Оцінка і прогноз якості земель

Грунтів – чорноземи, які містять багато органічної речовини й мають дрібногрудочкувату структуру, а також темно-сірі лісові, лугово- чорноземні. Для культури сприятливі нейтральна та слабколужна реакція грунтового розчину. Будучи типовим галофітом, вона переносять слабку засоленість і солонцюватість грунтів. Кислі грунти, піски, супіски, особливо у вологих умовах, а також ущільнені важкосуглинкові і злиті чорноземи несприятливі для вирощування цукрових буряків.

Соняшник дуже вибагливий до родючості грунтів і знаходиться майже в одному ряду з озимою пшеницею. Це культура нейтральних і слаболужних грунтів, стійка проти засолення. Кращі грунти – чорноземні і лугово-чорноземні суглинкового гранулометричного складу. Соняшник негативно реагує на щільні злиті грунти. Непридатні для соняшника піщані, сильно засолені, солонцюваті, а також заболочені грунти.

Картопля – культура пухких грунтів. Інтенсивність дихання її коренів в 5 разів вища, ніж у соняшника та інших культур. Цим пояснюється висока вибагливість рослин картоплі до пористості грунтів. Пухкий грунт потрібний для доброго розвитку столонів і молодих бульб, які в ущільненому грунті дрібні й часто деформовані. Картоплю успішно можна вирощувати на супіщаних і легкосуглинкових чорноземах. Для неї придатні добре окультурені дерново-підзолисті і сірі лісові грунти, окультурені торфовища. Важкі суглинки і дуже ущільнені грунти, особливо при близькому заляганні грунтових вод, засолені і солонцюваті непридатні для картоплі. Порівняно добре вона переносить більш кислу реакцію грунтового середовища. Найкращі умови для росту і розвитку картоплі створюються при pH 5-6, щільності 1,1-1,2 г/см3. На сильно кислих і лужних грунтах її ріст погіршується.

Льон-довгунець потребує високородючих грунтів, що відрізняються доброю повітропроникністю й вологоємністю. За гранулометричним складом кращими для льону є середні суглинки. Реакція Грунтів слабкокисла (pH 5,9-6,5). На важких грунтах льон потерпає від нестачі повітря і ураженості грибковими захворюваннями, а на дуже легких – від нестачі поживних речовин і вологи. Легкі Грунти (супіски і піски) для льону малопридатні. Він погано розвивається на важких глинистих і кислих торф'янистих грунтах. На вапнованих грунтах він дає грубе й крихке волокно.

Виявлення і районування несприятливих грунтових умов. Нагромадження різноманітної інформації про властивості, режими грунтів, і насамперед, інформації про режим доступної для рослин вологи, й зіставлення її з оптимальними параметрами, що відображають вибагливість рослин для проявлення ними максимальної продуктивності. Показує, що в Україні тільки на відносно невеликій території західного Лісостепу грунтово- екологічна ситуація близька до оптимальної. На іншій переважній частині сільськогосподарських угідь виявляються ті чи інші недоліки грунтових властивостей й режимів, що знижують потенційну й ефективну родючість і врожайність сільськогосподарських культур. Якщо використати метод комплексної (інтегральної) оцінки таких недоліків стосовно еталону (оптимальної екологічної моделі), то можна дати об'єктивну основу для розвитку меліорацій. Як уже зазначалося, запропонований науковцями ННЦ "Інститут грунтознавства та агрохімії ім. О.Н. СоколовсьКого" В.В. Медведєвим, А.Я. Букою, Д.Н. Губарєвою та іншими (1991) підхід по своїй суті близький до того, який узятий на озброєння в ряді країн як перший етап моніторингу й управління родючістю грунтів (Facek Z., 1985; M.c.Cormack D.E., 1986; Canarache А., 1986).

Нижче наведено метод виявлення й районування (картографування) несприятливих умов на прикладі аналізу реального середньобагаторічного режиму зволоження стосовно оптимального його діапазону в інтервалі 0,7-1,0 найменшої вологоємності.

Були складені дві картосхеми: одна з них відображає стан вологості грунту в шарі 0-10 см навесні під час посіву пізніх ярих культур, інша – стан вологості грунту в шарі 0-20 см наприкінці літа, початку осені до моменту посіву озимої пшениці після непарових попередників. Середньобагаторічні дані про стан фактичної вологості грунтів за аналізовані періоди були отримані з обласних агрокліматичних довідників.

Аналіз картосхем показав, що навесні в період посіву й підготовки грунтів під пізні ярі культури вологість оброблюваного шару ґрунту в північно-західній частині України (Полісся) складає менше половини показника найменшої вологоємності, а в західній (Карпати й Прикарпаття) – більше 0,7 НВ. В інших зонах вологість в цей час знаходиться в інтервалі 0,6-0,7 НВ. При цьому на більшій частині території Лісостепу й північного Степу вологість ґрунтів під час весняного обробітку близька до стану фізичної стиглості, тобто оптимальної вологості для проведення польових робіт. Тут є усі можливості підтримувати оброблюваний шар у добре роздробленому, дрібноструктурному стані й підготувати високоякісний посівний шар для кукурудзи, гречки, проса й інших пізніх ярих культур. Забезпеченість вологою проростків й молодих рослин ранніх ярих та озимих культур у цей період також не викликає побоювань.

У південній частині Степу вологість ґрунту дещо нижча (0,5-0,6 НВ) і в цих умовах якісний обробіток грунту пов'язаний з певними труднощами, а забезпеченість рослин вологою не може вважатися задовільною. Тому в цих землеробських районах у богарних умовах значення своєчасного обробітку з метою "закриття вологи", а при наявності зрошення – передпосівного зволожувального поливу хоча б невеликою нормою – надзвичайно велике.

Ґрунти північної частини країни ще менше зволожені. Але та обставина, що вони, як правило, мають легкий гранулометричний склад, дає можливість відносно якісно обробляти їх навіть в умовах зниженого зволоження. Проте тут не можна допускати глибокого передпосівного обробітку, оскільки це призведе до подальшого висушування ґрунту й погіршення умов розвитку проростків.

У цілому, як свідчить районування, на території України весняним обробітком можна підготувати якісний посівний шар для пізніх ярих культур. Однак не можна допускати великої глибини обробітку, потрібно прагнути до максимального збереження весняних запасів вологи.

Наприкінці літа і восени під час проведення основного обробітку після непарових попередників під озиму пшеницю істотно збільшується площа земель із зниженою вологістю. У стані оптимального зволоження знаходяться лише чорноземи типові потужні західної й північної частини Лісостепу. На північ і на південь від них вологість знижується, досягаючи 0,5 НВ у Поліссі й сухому Степу та 0,5-0,55 НВ у східній частині Степу. Це дає підставу вважати, що в північних і південних районах, де вологість низька, підготовка грунту для посіву озимої пшениці не може бути виконана якісно й умови розвитку рослин можуть бути несприятливими. Очевидно, що у таких зонах необхідно використовувати всі способи для розв'язання цієї проблеми – від пошуку оптимальних способів обробітку до способів поліпшення адаптації сільськогосподарських культур до несприятливих умов.

Розглянемо інший спосіб оцінки й картографування несприятливих грунтових умов. Тут ітиметься про щільність складення грунтів – одного з найважливіших показників, що визначають й нерідко лімітують розвиток і продуктивність сільськогосподарських культур (особливо у зв'язку із широким використанням у землеробстві енергонасичених тракторів та комбайнів підвищеної маси).

Оптимальні значення щільності для різних сільськогосподарських культур, звичайно, близькі й знаходяться в інтервалі 1,10-1,30 г/см. Але відхилення від оптимуму (найчастіше у бік більшої щільності) спричиняє значні негативні зміни в розвитку кореневої системи рослин, що призводить до зниження врожайності.

Ефективне використання грунтів, які мають високу потенційну здатність до ущільнення, неможливе без постійного застосування агротехнічних прийомів, спрямованих на зниження щільності, розущільнення грунтів, а також на посилення адаптації вирощуваних на них сільськогосподарських культур до щільного складення грунту. Водночас ґрунти з високою потенційною стійкістю проти ущільнення не потребують ретельного підбору техніки й культур, а для них необхідно лише підтримувати сприятливий технологічний рівень за допомогою стандартних агротехнічних прийомів.

Потенційна здатність ґрунтів до ущільнення обумовлена багатьма грунтовими факторами. Існує прямий зв'язок між водотривкістю ґрунтової структури, вмістом гумусу в різних ґрунтових типах і їхньою рівноважною щільністю. Ущільнюваність ґрунтів і схильність їх до ущільнення в основному (якщо не брати до уваги якісно-кількісні характеристики ходових систем машинно- тракторних агрегатів) визначаються гранулометричним складом і станом зволоження ґрунтів у момент обробітку. Наявність зведень про ці фактори дозволяє не тільки оцінити потенційну стійкість ґрунту до деформації, але й прогнозувати зміну агрофізичного стану ґрунтів під впливом ущільнюючої дії машин. Саме такий підхід покладений в основу районування ґрунтів країни за їхньою схильністю до ущільнення машино-тракторними агрегатами (МТА).

Методика полягає ось у чому: всі три названі фактори (гранулометричний склад за вмістом фізичної глини, вологість під час передпосівного й основного обробітку) ранжуються на 5 класів, кожний з яких характеризується відповідним балом. Ранжування проведене на основі положення про те, що найбільше піддаються ущільненню вологі ґрунти важкого гранулометричного складу й набагато менше ущільнюються сухі легкі грунти. Добуток балів дає зведений бал для оцінки можливої ущільненості ґрунту. Так була одержана картосхема схильності ґрунтів до ущільнення, що дає можливість оцінити в масштабі країни потенційну здатність грунтів до ущільнення й у такий спосіб прогнозувати стан Щільності складення ґрунтів, а також виділити райони з несприятливими ґрунтовими умовами.

Згідно з картосхемою найменшу схильність до ущільнення МТА мають ґрунти північної частини країни (В.В. Медведєв, А.Я. Бука,

Д.М. Губарева та ін., 1991). Це легкі за гранулометричним складом грунти Полісся й північного Лісостепу. Ґрунти західних районів найбільш ущільнювані як у період весняного, так і основного їхнього обробітку. Вони характеризуються звичайно важким гранулометричним складом й унаслідок великої кількості опадів зволожені вище стану фізичної стиглості як навесні, так і восени під час оранки. Ступінь схильності до ущільнення грунтів на іншій території країни оцінюється як високий.

Наведені методичні підходи до виявлення сільськогосподарських територій з несприятливими водно-фізичними властивостями для розвитку рослин засновані виключно на грунтових факторах. Визначальним є гранулометричний склад, від якого залежать запаси різних категорій вологи, діапазон вологи, що відповідає фізичній стиглості і структурний стан грунтів. В поєднанні з різними кліматичними показниками гранулометричний склад багато в чому визначає й різну природну зволоженість грунтів. Описані картосхеми – приклади пошуку способів районування грунтів країни за агрофізичними показниками, географічної оцінки їх з погляду придатності до раціонального землеробського використання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Землі сільськогосподарського призначення

  • Землі лісового та природно-заповідного фонду

  • Землі водного фонду

  • Основні напрями поліпшення стану земель

  • ОЦІНКА ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ РОДЮЧОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Агрохімічні параметри родючості земель та їх оцінка

  • Агрофізичні параметри родючості земель та їх оцінка

  • Фізико-хімічні параметри родючості земель та їх оцінка

  • МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ І ПРОГНОЗУ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Оцінка якості та паспортизація сільськогосподарських земель з використанням агроекологічного методу

  • Структура і зміст еколого-агрохімічного паспорта

  • Нормативи основних типових ознак еталонного ґрунту

  • Якісна оцінка ґрунтів методом спеціального бонітування

  • Оцінка гумусного стану земель з використанням балансового методу

  • Методика розрахунку балансу гумусу

  • Розрахунок статей надходження гумусу в ґрунт

  • Прогноз вмісту рухомих форм елементів живлення

  • Прогноз запасів продуктивної вологи в ґрунті

  • ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПІД ВПЛИВОМ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

  • Вітрова ерозія

  • Протиерозійні заходи

  • Вплив техногенного забруднення на стан сільськогосподарських угідь та прогноз їх якості

  • Радіонуклідне забруднення

  • Заходи щодо поліпшення екологічного стану техногенно забруднених земель

  • Оцінка і прогноз якості земель меліоративного фонду

  • Критерії та показники оцінки агроекологічного стану кислих та засолених земель

  • Заходи щодо покращення агроекологічного стану меліорованих земель

  • ЗЕМЛІ ВОДНОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями водокористування

  • Якість водних ресурсів і тенденція її зміни

  • Основні напрями поліпшення екологічної ситуації у сфері водокористування

  • ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями використання лісових ресурсів та оцінка їх стану

  • Технології створення захисних лісових насаджень

  • Підвищення якості земель лісового фонду

  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР
  • Агроекологічна класифікація земель

  • Оптимізація розміщення сільськогосподарських культур і особливості формування сівозмін