У серії мікропольових дослідів при створенні різного структурного поєднання наднасіннєвого шару грунту (діапазон змін розмірів структурних грудочок від 0,25 до 20 мм) і в насіннєвому шарі (діапазон змін розмірів структурних грудочок у тих же самих межах) було встановлено, що найкращі умови для проростання насіння і розвитку зернових культур (озима пшениця, ячмінь і просо) створювались за наявності великих грудочок розміром 5-20 мм на поверхні й малих – розміром менше 5 мм у насіннєвому шарі. Врожай зеленої маси і зерна культур у цьому варіанті перевищував цей показник в інших варіантах на 5-50 % (у середньому на 15 %).
Дані польових дослідів внесли деякі корективи в результати вегетаційних дослідів. Насамперед, було встановлено, що посівний шар доцільно диференціювати за структурним складом на два підшари. Верхній – на глибині приблизно до 4 см – має складатися із значно більших компонентів – від 5 до 20 мм. Такі грудочки, за даними вегетаційних дослідів, створюють у цілому сприятливі умови для росту зернових культур, не набагато доступаючись грудочкам розміром від 5 до 0,25 мм. У польових умовах ці грудочки виявились більш стійкими до руйнівної дії атмосферних опадів. Виходячи з цього, грудочкам розміром від 5 до 20 мм доцільно надати роль своєрідного буфера для агрономічно цінніших грудочок розміром від 5 до 0,25 мм. Нижній підшар орієнтовно на глибині 4-8 см повинен складатися з грудочок розміром від 5 до 0,25 мм, що забезпечує найкращі умови для розвитку дрібнонасінних культур (просо), і з грудочок 10-0,25 мм – для зернових культур з більшими насінинами (ячмінь, пшениця).
Таким чином, виходячи з проведених досліджень, потрібно при проведенні передпосівного обробітку Грунту під зернові культури ретельно розробити грунт у насіннєвому шарі, в основу якого загортається насіння, до розміру структурних часток від 5 до 0,25 мм. Наднасіннєвий шар при цьому може бути розроблений менш ретельно – у ньому повинні переважати грудочки розміром від 5 до 20 мм. Передбачається, що пропонована двошарова конструкція посівного шару під зернові культури буде сприяти підвищенню врожаю і протистоятиме різним видам ерозії.
На відміну від гранулометричного складу, керувати яким практично неможливо, і структурно-агрегатного складу, можливості управління яким обмежені або точніше досягти потрібного структурного складу дуже важко і це потребує систематичного застосування окультурюючих заходів, щільність складення (або об'ємна маса) як інтегральний грунтово-фізичний фактор має переваги. Головна з .них та, що створити необхідні параметри щільності можна в результаті відносно нескладних механічних операцій.
Таблиця 7.2
Оптимальна об'ємна маса орного шару різних грунтів для деяких польових культур
| середня | інтервал | |||
| Дерново-підзолисті грунти Полісся | Важко- і середньо- суглинкові | Зернові колосові | 1,22 | 1,10-1,40 |
| Кукурудза | 1,15 | 1,10-1,20 | ||
| Картопля | 1,11 | 1,00-1,20 | ||
| Легкосуглинкові та супіщані | Зернові колосові | 1,27 | 1,25-1,35 | |
| Кукурудза | 1,22 | 1,10-1,45 | ||
| Чорноземи та сірі лісові ґрунти Лісостепу | Важко- і серед- ньосуглинкові | Зернові колосові | 1,21 | 1,05-1,30 |
| Цукрові буряки | 1,14 | 1,00-1,26 | ||
| Легкосуглинкові | Зернові колосові | 1,23 | 1,10-1,40 | |
| Чорноземи і каштанові грунти Степу | Важко суглинкові та легкоглинисті | Зернові культури | 1,19 | 1,05-1,30 |
| Кукурудза | 1,19 | 1,05-1,30 |
Дослідження А.Г. Бондарєва, В.В. Медведева (1980), В.В. Медведева (1988), І.Б. Ревута та інших (1971) показали, що оптимальна щільність відрізняється залежно, головним чином, від типу грунту, гранулометричного складу і біологічних груп сільськогосподарських культур. У переважній більшості показники оптимальної щільності грунту для всіх досліджених культур варіюють у широких межах (табл. 7.2).
С.А. Наумов (1969), С.С. Рубін та інші (1973) встановили, що вибагливість картоплі й зернових культур до щільності Грунту змінювалась залежно від рівня вологозабезпеченості: при доброму постачанні рослин водою негативна дія високої щільності значно зменшилася. Так само вибагливість рослин до щільності може коригуватися різними рівнями забезпеченості елементами живлення. В експериментах Ш. Шипоша (1970) кукурудза без застосування добрив дала максимальний урожай при загальній пористості 48%, а при внесенні високих доз мінеральних добрив – при 56%. Це означає, що оптимальну щільність грунтів можна визнати динамічною.
Відхилення щільності грунту від оптимуму в бік підвищення або зниження погіршує умови життя рослин та знижує їхню врожайність. Унаслідок зниження щільності зменшується вміст вологи і елементів живлення в одиниці об'єму, погіршується схожість насіння; при підвищенні щільності обмежується ріст коренів, різко зменшується доступність вологи й забезпеченість повітрям.
Залежність урожаю різних культур від щільності складення має вигляд параболи. Криві різняться між собою лише нахилом: на грунтах легкого гранулометричного складу в посівах просапних культур вони дещо крутіші, ніж на грунтах більш важкого гранулометричного складу в посівах культур суцільної сівби.
Фактична щільність складення поверхневого шару, незважаючи на широкий діапазон оптимальної щільності (в середньому 1,0-1,3 г/см3), відхиляється від оптимальних значень: у вологий рік перед сівбою і протягом вегетації вона нижча приблизно на 0,05 г/см3, а в посушливий – вища на 0,08 г/см3. З урахуванням цього потрібно проводити коткування чи розпушування.
Волога – найважливіший ґрунтово-фізичний екологічний фактор. Польові культури неоднаково поглинають вологу, тому їх відповідно до цього поділяють на ксерофіти, мезофіти та гігрофіти. У процесі життєдіяльності рослин існують періоди, коли волога потрібна в більших кількостях і, навпаки, коли її потрібно менше. У цілому вважається, що для нормального росту, розвитку і продуктивності більшості сільськогосподарських культур вологість грунту повинна знаходитися в інтервалі 0,7-1,0 НВ. Установлено, що тільки на порівняно невеликій території західного Лісостепу вологість ґрунтів близька до вказаного оптимального інтервалу. Для іншої частини характерна нестача вологи (часом досить гостра).
Температура ґрунту також відіграє важливу роль. Залежно від вибагливості польових культур до цього фактора визначають ареали їх вирощування, вибираються строки сівби, уточнюють окремі елементи технології. Наприклад, для того щоб таку теплолюбиву культуру, як картопля, висадити в ранні строки, формують бульби, кукурудзу сіють під плівку, перегрівання поверхні ґрунту зменшують мульчуванням.
Слід зазначити, що температурний фактор досліджений в межах України недостатньо. У найзагальнішому вигляді відомі лише забезпеченість сільськогосподарських культур теплом та їхня вибагливість до цього фактора. Зпівставлення цих даних показує, що навіть такі культури як озима пшениця, цукрові буряки, кукурудза і картопля, мають дуже вузькі ареали вирощування, де теплозабезпеченість знаходиться в оптимумі.
У сільськогосподарському виробництві дуже рідко застосовують прийоми, що регулюють зазначений фактор. Це стосується навіть таких доступних прийомів управління сніготаненням весною для послаблення водної ерозії, часткового затінення грунту кулісами для зменшення його перегрівання та фізичного випаровування вологи в Південному Степу. Не завжди з цією метою залишають на полі стерню.
Ще менше вивчені вміст і склад повітря у ґрунтах України. Вважається, що для більшості лісостепових і степових ґрунтів указані фактори не є лімітуючими. Лише на Поліссі й локально в Західному Лісостепу періодично може спостерігатися нестача повітря.
Звичайно, це грубе наближення і для його уточнення потрібні систематичні дослідження. Відомо чимало прикладів, коли навіть на чорноземах під впливом переущільнення сільськогосподарською технікою у посівному і нижній частині орного шарів виникає нестача повітря, внаслідок чого погіршуються умови водно-мінерального живлення й росту коренів.
Таким чином, розглянуті грунтово-фізичні фактори відрізняються значною варіабельністю. Експериментальні дані свідчать про неврегульованість грунтово-фізичних факторів, суттєві відхилення останніх від вимог культур і пояснюють значні коливання врожайності сільськогосподарських культур по роках. У цих умовах виникає необхідність уточнення зон вирощування культур, проведення детального мікрорайонування орних земель щодо їхньої придатності для вирощування тих чи інших культур, підвищення адапційного потенціалу польових культур селекційними способами й, звичайно, меліорації екологічних факторів.
Ґрунтово-хімічні фактори родючості – визначають закономірності вмісту і трансформації в грунті різних елементів живлення, а також особливості живлення самої рослини.
Різноманітність умов грунтоутворення в різних зонах нашої країни відображується на кількості гумусу і поживних речовин і їх розподілі по грунтовому профілю. Ґрунти, багаті на гумус, мають і вищу родючість, ніж грунти, бідні на гумус. Підзолисті грунти містять в 20-сантиметровому шарі 53 т/га гумусу, чорноземи типові – 224 т/га. Найбільше гумусу в орному шарі, де його кількість коливається від 2 до 5-6%. На глибині 120-140 см вміст гумусу знижується до 1-1,5 %.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР“ на сторінці 2. Приємного читання.
