Розділ «У шатрі Шпичастого лицаря»

— А він не помітить? — заклопотано спитав Бертрам. Стайничий також стягнув з голови драконячу шкіру. Тепер його не видно було лише від грудей до ніг.

Іґраїна знизала плечима й поволокла списа на місце. Четвертий сокіл знову розкинув крила, однак решта три сиділи спокійно, ніби сонні.

— Не думаю, — відказала Іґраїна, обережно ставлячи списа в козли. — Та навіть коли щось і помітить, то швидко відновити такі чари не можна. Принаймні сьогодні ввечері скористатися зачаклованим списом йому не пощастить нізащо, годі й сумніватися. — Вона знову накинула на голову драконячу шкіру, прослизнула до виходу й сторожко визирнула у шпарину надвір — спершу ліворуч, потім праворуч…

І раптом побачила Рована Бездушного, який їхав верхи просто до шатра. Кожного, хто опинявся в нього на дорозі, він ногою відпихав убік. Перед самим Ґільґаладовим шатром Бездушний різко смикнув за повід, спинив коня й, брязнувши обладунком, сплигнув на землю. З шатра притьма вискочив один із Ґільґаладових слуг і перехопив у лицаря повід геть змиленого коня.

— Бертраме, накинь на голову шкіру, мерщій! — прошипіла через плече Іґраїна. — Залізний їжак повернувся. — І знову припала очима до шпарини.

Шпичастий лицар озирнувся й, важко ступаючи, зник у Ґільґаладовому шатрі.

— Чи встигнемо ще втекти? — спитав Бертрам.

— Устигнемо, він зайшов до Ґільґаладового шатра, — так само пошепки відповіла Іґраїна.

— Тоді швидше, швидше звідси!

Дівчинка відчула, як Бертрам промайнув повз неї надвір, і вже хотіла була рушити вслід за ним, але цієї миті щось пригадала. Вона злякано озирнулась. Альбертова шабатурка стояла ще на столі — порожня й незакрита.

Іґраїна хутко вернулася до столу й сховала шабатурку під драконячу шкіру.

— А накривка?! — промурмотіла дівчинка. — Де ж це накривка? — Вона стала навколішки, зазирнула під стіл — і ту ж мить почула брязкіт острог і кроки, що наближалися. Десь заіржав кінь.

— Прокляття! Що це з конем? — пролунав крижаний голос Рована Бездушного.

— Не знаю, пане, — відповів чийсь зляканий голос. — Схарапудився так, наче привида побачив.

Кінь заіржав знову.

«Бертрам! — промайнуло в Іґраїни. — Кінь відчув Бертрама. Сподіваюся, стайничий не дістане копитом по голові».

Вона підхопилася на рівні й подалася до виходу з шатра. Цієї миті Шпичастий відкинув запинало, й Іґраїна відчула в себе на обличчі його віддих. Та лицар дивися крізь неї. Нечутно, ледве переставляючи ноги, вона ступила вбік. Подумки Іґраїна подякувала Альбертові й батькові-матері за те, що подарували їй зачарований обладунок і він не дзвенів. Рован Бездушний важко прогупав ногами повз неї і, не згинаючи колін, упав у крісло.

— Зброєносцю! — гукнув він.

До шатра поквапно вбіг, увібгавши голову в плечі, худющий хлопець.

— Поскидай мені з ніг панцирі й начисть до блиску! — пробурчав Бездушний. — Та не сяк-так, як ти зробив того разу. А то накажу вкинути тебе до завороженого рову з водою! Втямив?!