Розділ «Паща кам'яного лева»

Кобила, підштовхуючи жеребця мордою, відігнала його далі в ліс.

— Я сидітиму тут доти, доки ви не підете зі мною! — гукнула Іґраїна. Серце в неї калатало так, немовби поміж лев’ячих зубів кублилася ціла сотня павуків. — Прошу вас, не будьте такі збіса вперті!

Ґільґаладові люди були вже майже на узліссі. Іґраїна чула, як на них побрязкують кольчуги й форкають їхні коні.

Смутний лицар опустив забороло.

— Що ви надумали?! — злякано скрикнула Іґраїна. — Та вони ж по шматочку виріжуть вас з обладунку!

Вояки були вже під деревами. Мечами вони прокладали собі дорогу крізь колючі зарості, підганяючи боязких коней далі в ліс.

Смутний лицар вискочив зі схованки перепинив їм шлях.

— Хто ви такий? — гаркнув один із вершників. — Ім’ям Ґільґалада Величного, здавайтеся!

Один із вершників загрозливо наставив меча в груди Смутного лицаря. Решта зайшли з боків, але їхні коні, чуючи перешепт дерев, не знаходили собі місця.

— Я — лицар з Гори сліз! — вигукнув Смутний лицар і щитом відбив меча, наставленого йому в груди. — Ви називаєте свого володаря Величним, а для мене він — Ґільґалад Ненатлий, Ґільґалад Безчесний!

Вояки осатаніло позаносили мечі. Сумний лицар відбивав їхні удари, але своїми кіньми нападники відтіснили його поміж лапи кам’яного лева.

— Облиште його! — крикнула Іґраїна з лев’ячої пащі. Вона так розлютилася, що ледве не випала на землю.

Її страх потонув у власній люті. Вона щосили вдарила мечем по шолому одного з ошелешених вояків, — ударила так, що той аж захитавсь у сідлі й схопився за голову.

— Іґраїно! — гукнув Смутний лицар. — Кажу востаннє: тікайте!

— А я востаннє кажу вам: я нікуди не піду, поки ви не виберетеся сюди нагору! — крикнула у відповідь Іґраїна. — Негайно! Або я зіскакую на землю! Я скочу на оці бляшані голови, і якщо вони настромлять мене на списи, то в цьому буде ваша вина!

З вуст Смутного лицаря вихопилася аж ніяк не лицарська лайка. Зробивши кілька випадів мечем, він одігнав нападників назад, стрибнув на одну з лев’ячих лап і, підтягнувшись на руках, дістався до роззявленої пащі. Гоп — і він уже поруч з Іґраїною між зубами кам’яного лева. Вояки спантеличено позадирали голови на цих двох угорі й спробували загнати своїх коней поміж кам’яні лапи. Двоє навіть поставали на сідла ногами, щоб підтягтися до лев’ячої пащі, але їхні коні здибилися, сміливці полетіли в колючі зарості ожини й заплуталися в них.

Один із вершників спробував видертися на лев’ячу гриву, але Іґраїна зіпхнула його ногою. А тоді сплигнула в глибину пащі, потягнувши за собою Смутного лицаря, й на повен голос вигукнула:

Леве, ти уже не звір,

кам’яних зубів не шкір!

Стули пащу, бо від чарів