Розділ «Новий розділ у подарунок»

— Так, — я полегшено зітхаю, пригадуючи, як близько було безповоротне. — Іноді параноя тільки на руку.

Кілька хвилин ми йдемо мовчки. Я дослухаюся до Джаредових кроків, але зараз він обережний — ступає цілком безшумно.

— Гадаєш, коли Ванда отямиться, лютуватиме на нас? — зронює Іян.

— Ванда? — пирхаю я. — Лютуватиме? Я тебе прошу!

— Буде нещасна? — тихо каже він.

— Та все з нею буде гаразд, — запевняю я, адже переконана: Ванда не зможе опиратися щастю, знаючи, як щиро ми всі цього прагнемо. Це в її натурі. Але я не почуваю провини за те, що збираюся скористатися з її слабкості, бо точно знаю: в глибині душі, де нема місця жертовності, вона хоче саме цього.

— Що ти там казала про те, що Ванда любить тебе, і Джеймі, і Джареда… і мене…

— А що таке?

— Гадаєш, вона справді мене кохає — чи просто відповідала на моє почуття? Щоб я почувався щасливим?

Іян розуміє Ванду. Знає її найкраще за всіх, окрім мене.

Я вагаюся.

— Я питаю, адже, коли вона прокинеться, не хочу їй нав’язуватися, — хвильку Іян чекає на мою відповідь, та оскільки я мовчу, провадить: — Не бійся вразити мої почуття. Я хочу знати правду.

— За твої почуття я не турбуюся. Просто шукаю влучні слова. Останній рік я була… не зовсім людина, отож добре розумію Ванду. А от чи зрозумієш ти…

— Спробуй пояснити.

— Її почуття міцне. Те, що вона до тебе відчуває… Вона любить світ, але не хотіла нікуди звідси летіти саме через тебе. Ти для неї — якір. Все життя вона була Вандрівницею, а ти прив’язав її до Землі.

Іян зітхає. Коли ж нарешті заговорює, в голосі його вперше — цілковите умиротворення:

— Тоді все гаразд.

— Так.

Пауза. Нарешті Іян каже:

— Не поспішай.