Розділ 5 Нерозраджена

— Ти й досі не потоваришувала з людськими іменами, Вандрівнице?

— Ні. Правду кажучи, для мене це наче… поразка.

Я підвела погляд і побачила, що розрадниця повільно киває.

— Я розумію, чому ти, особливо ти, так почуваєшся.

Від цих слів я голосно ковтнула, а потім знову зосередилася на підлозі.

— Поговорімо спочатку про щось простіше, — запропонувала Кеті.— Тобі досі подобається твоє покликання?

— Так, — це справді було простіше. — У нас розпочався новий семестр. Я переживала, що читати декілька разів один і той самий курс може бути нудно, але поки що це не так. З новими слухачами матеріал звучить по-новому.

— Від Курта я чула про тебе гарні відгуки. Він каже, що твої лекції — одні з найпопулярніших в університеті.

Від похвали в мене зарум’янилися щоки.

— Дуже приємно. А як там ваш чоловік?

— У Курта все гаразд, дякую. Як на свій вік, наші носії в гарній формі. Гадаю, у нас попереду ще багато років.

Цікаво, що розрадниця збирається робити, коли спливе її час: лишиться серед людей і перевтілиться в нового носія чи, може, обере інший світ? Але я не хотіла ставити запитань, що могли б спрямувати нас до складнішої розмови.

— Мені подобається викладати, — натомість мовила я. — Ця робота чимось нагадує мені покликання у Світі Морських Водоростей, тож мені зовсім не складно. Я заборгувала Куртові за те, що запросив мене.

— Їм із тобою дуже пощастило, — тепло всміхнулася Кеті.— Знаєш, яка це рідкість, коли професор історії пізнав на власному досвіді бодай дві планети? А ти майже на всіх прожила по строку. Ще й на Почині, лишень уявити! Та на Землі немає такого університету, який не мріяв би тебе від нас переманити. Курт усіляко намагається тебе зайняти, щоб ти навіть думати про зміну роботи не встигала.

— Почесний професор, — виправила я її.

Кеті усміхнулась, а потім глибоко зітхнула. Усмішка її зів’яла.

— Ти так довго до мене не приходила… Я вже гадала, що, може, твої проблеми розв’язалися самі собою. Але потім мені спало на думку, що все стало ще гірше і тому ти не з’являєшся.

Нічого не відповівши, я опустила погляд на руки. Шкіра була світло-коричневого кольору — ця засмага не сходить навіть за відсутності сонця. Над лівим зап’ястком позначилася темна родинка, нігті коротко підстрижені. Мені не подобалося відчуття довгих нігтів — було дуже неприємно, коли вони ненароком дряпали шкіру, — та й пальці у мене такі тонкі та довгі, що з відрощеними нігтями мали б досить кумедний вигляд. Навіть для людини.

Почекавши хвильку, розрадниця кахикнула.

— Здається, що моя інтуїція таки не підвела мене.