Розділ 4 Сон

Ще один сон, який за своїм змістом нічим не відрізнявся від багатьох інших, що мучили мене протягом останніх місяців.

Ні, не сон. Спогад.

Я досі відчувала на губах жар Джаредового поцілунку. Перебираючи зім’яте простирадло, руки мимоволі потягнулися вперед, у пошуках того, чого там не було. У серці защеміло, а руки нарешті здалися і, так ні до чого й не дотягнувшись, знесилено упали на ліжко.

Я зморгнула з очей непрохану вологу. Скільки ще мені це терпіти? Як узагалі хтось здатен вижити у цьому світі й у цих тілах, спогади яких не бажають переходити в минуле, як їм слід? А емоції настільки сильні, що я вже не розумію, які з них належать мені?

Завтра я, певно, почуватимусь утомленою, але зараз усі мої чуття були настільки збуджені, що на кілька годин про сон можна було забути. Якраз виконаю свій обов’язок і поставлю у цій справі крапку. Може, мені стане легше, коли більше не доведеться про все це думати?

Я підвелася з ліжка і підійшла до комп’ютера, що самотньо стояв на столі. За кілька секунд ожив монітор, і ще за мить відкрилася пошта. Адресу шукачки знайти було нескладно. У мене було всього чотири контакти: шукачка, цілитель, мій новий роботодавець із дружиною, а також розрадниця.

Я надрукувала без жодного привітання:

Моя носителька, Мелані Страйдер, була не сама. Хлопця звати Джеймі Страйдер. Він її брат.

На якусь мить я запанікувала, подумавши про силу своєї господині. Увесь цей час я навіть не здогадувалася про існування хлопчика — не тому, що він для неї нічого не значив, а тому, що вона охороняла його більше за всі ті таємниці, які мені вдалося розкрити. Чи має вона ще таємниці такої величини? Щось настільки святе, що не проявляється навіть у снах? Невже вона настільки сильна? Коли я друкувала кінець повідомлення, мої пальці тремтіли.

Зараз він уже має бути підліткового віку. Років тринадцятьох. Вони жили в таборі тимчасового проживання, здається, на північ від Кейв-Крік, штат Аризона. Проте це було кілька років тому.

Ви можете перевірити це місце на карті. Якщо згадаю більше, одразу повідомлю.

Лист надіслано. І щойно це сталося, мене охопив жах.

«Тільки не Джеймі!»

Ці слова пролунали у моїй голові так чітко, ніби я сама промовила їх уголос. Страх переповнив моє єство.

Та, незважаючи на страх, я ледве стрималася, щоб не надіслати шукачці ще одного листа і не вибачитися за маячню, яку їй написала. Не почати запевнювати, що на той момент перебувала у напівсні, тож нехай вона не зважає на моє дурне повідомлення.

Бажання було не моє.

Я вимкнула комп’ютер.

«Я тебе ненавиджу», — прогарчав голос у моїй голові.

— Тоді тобі краще зникнути, — різко відповіла я. Звук власного голосу знову змусив мене здригнутися.

Це вперше Мелані заговорила до мене після втілення. Вона ставала сильнішою. Так само, як і сни.