Розділ 4 Сон

— Я сам його зробив, — пояснює він. — По-моєму, гарна робота, хоч і було страшенно боляче. Мій шрам не затулений гарненько волоссям. Та він допомагає мені влитися в середовище.

— Злізь із мене.

Він вагається, але потім одним легким рухом зіскакує на ноги і простягає мені руку.

— Будь ласка, не тікай. І не бий мене більше.

Я не рухаюся, бо знаю: якщо спробую бігти, він усе одного мене наздожене.

— Хто ти? — запитую я пошепки.

Чоловік широко усміхається.

— Моє ім’я Джаред Гоу. Я понад два роки не розмовляв із людиною, тому, напевно, здався тобі… трохи божевільним. Вибач, будь ласка. А тебе як звати?

— Мелані,— шепочу я.

— Мелані,— повторює він. — Ти навіть не уявляєш, який я радий з тобою познайомитися.

Я міцно хапаюся за рюкзак, не зводячи з Джареда очей. Він повільно простягає мені руку. І я беруся за неї.

І не встигли мої пальці обхопити його долоню, як я усвідомлюю, що вірю йому.

Він допомагає мені звестися на ноги, але руки не відпускає.

— І що тепер? — сторожко запитую я.

— Довго нам тут залишатися не можна. Сходиш зі мною назад до будинку? Я залишив там торбу. Хотів спустошити холодильник, але ти мене випередила.

Я хитаю головою.

Здається, він збагнув: я така виснажена, що ось-ось впаду з ніг.

— Тоді почекай мене тут, — лагідно каже він. — Я миттю. Принесу нам щось поїсти.

— Нам?

— Невже ти справді думаєш, що я дозволю тобі зникнути? Я піду за тобою навіть усупереч твоїй волі.