Але я не хочу зникати.
— Я… — як же я можу йому не довіряти? Як можу не довіряти людині? Адже ми одна родина — останні представники вимираючого виду. — Я поспішаю. Мені ще далеко йти і… Джеймі чекає.
— Ти не сама, — здогадується він, і вперше за весь час вираз його обличчя втрачає впевненість.
— Мій брат. Йому дев’ять років, і він страшенно боїться, коли я далеко. Аби дістатися домівки, мені йти аж до ранку. Джеймі навіть не знатиме, якщо мене спіймають. Він такий голодний, — ніби на підтвердження цих слів мій шлунок голосно бурчить.
Джаред у відповідь усміхається — ще ширше, ніж раніше.
— А якщо я тебе підвезу?
— Підвезеш? — перепитую я.
— Ага. Давай домовимося. Ти почекаєш, поки я заберу харчі, а за це я повезу тебе на своєму джипі, куди ти скажеш. Це швидше, ніж бігти, — навіть швидше, ніж бігаєш ти.
— У тебе є машина?
— Певна річ. Чи ти гадаєш, що я прийшов сюди пішки?
Я згадую ті шість годин, які я сюди діставалася, і моє чоло мимоволі зморщується.
— Ти не уявляєш, як швидко ми доїдемо до твого брата, — обіцяє Джаред. — Тільки не йди звідси, гаразд?
Я киваю.
— І поїж, будь ласка. Я не хочу, аби твій шлунок зрадив нас перед ворогом, — він посміхається, і з куточків його очей розходяться промінчики. У моєму серці тьохкає, і я знаю, що чекатиму на нього хоч і всю ніч.
Джаред повільно відпускає мою руку, не відводячи очей від мого обличчя. Робить крок назад і вагається.
— Будь ласка, не бий мене, — благає він, нахиляючись і торкаючись мого підборіддя. Він цілує мене, і цього разу я відповідаю. Його вуста набагато м’якші, ніж руки, і гарячі навіть жаркої ночі в пустелі. Зграйка метеликів тріпотить у мене в животі, мені перехоплює подих. Руки інстинктивно тягнуться до Джареда. Туляться до теплої шкіри на щоці, скуйовдженого волосся на потилиці. Пальці ковзають уздовж грубого шраму, що виступає якраз там, де закінчується волосся.
Я зойкаю…
Прокинулась я, вся мокра від поту. Перш ніж заснути, я обмацувала невеличкий шрам від власного втілення. Маленький рожевий рубець був ледве відчутний на дотик. Ліки, що їх дав мені цілитель, зробили свою справу.
Погано загоєний Джаредів шрам був не надто переконливим маскуванням.
Спрямувавши погляд на світильник, що горів поряд із ліжком, я чекала, поки вирівняється дихання. Після реалістичного сновидіння у жилах клекотав адреналін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Господиня» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4 Сон“ на сторінці 6. Приємного читання.