Розділ 58 Кінець

— Але, Вандо, я… Мені так багато треба тобі сказати!

— Джареде, мені не потрібна твоя вдячність. Повір.

— А що тобі потрібне? — прошепотів він, голос його напружився й обірвався. — Я все для тебе зроблю.

— Подбай про моїх. Не дозволь їх убивати.

— Ну звісно, я не дозволю, — випалив він. — Я маю на увазі тебе. Що я можу зробити для тебе?

— Джареде, я нічого не заберу з собою.

— Навіть спогадів, Вандо? Чого ти хочеш?

Я витерла сльози, але вони потекли знову. Ні, я не можу взяти з собою навіть спогади.

— Що я можу зробити для тебе, Вандо? — наполягав Джаред.

Я глибоко вдихнула й мовила, силкуючись стримати дрож у голосі:

— Збреши мені, Джареде. Скажи: ти хочеш, щоб я зосталася.

Цього разу він не вагався. У темряві його руки обхопили мене й міцно притиснули до грудей. Губи торкнулися мого чола, і я відчула його дихання на волоссі.

Мелані затамувала подих. Вона зачаїлася в куточку нашої свідомості, даруючи мені свободу останніх хвилин. Можливо, вона боялася слухати його брехню. Не хотіла про це згадувати, коли мене не стане.

— Залитися, Вандо. З нами. Зі мною. Я не хочу, щоб ти йшла. Будь ласка. Я не можу уявити свого життя без тебе. Я не знаю, як… як жити… як… — голос його тремтів.

Він брехав бездоганно і мав бути на сто відсотків упевнений у мені, якщо наважився на такі слова.

На якусь мить я розслабилася в його обіймах, але плин часу підхоплював мене і тягнув геть. Час минав. Час минув.

— Дякую, — прошепотіла я і спробувала вивільнитися.

Але Джаредові дужі руки не відпустили мене.

— Я ще не закінчив.

Наші обличчя розділяло всього кілька дюймів. Джаред присунувся ближче, і я, знаючи, що скоро зроблю останній подих на планеті Земля, не встояла й потягнулася до нього. Бензин і вогонь — ми знову вибухнули.