Розділ 48 Затримка

Іян відстав буквально на мить. Він побачив вираз мого обличчя, мої сльози, руку Джареда на моєму плечі — кинувся до мене й міцно пригорнув. Не знаю чому, але від цього я ще дужче розридалася. Я притиснулася до Іяна, і мої сльози зрошували його футболку.

— Все добре. Ти просто молодець. Усе позаду.

— Справа не в шукачеві, Іяне, — мовив Джаред сухо, досі тримаючи руку на моєму плечі, хоча для цього йому довелося нахилитися вперед.

— Га?

— Шосе патрулюють не просто так. Схоже, Док… попрацював за нашої відсутності.

Я затремтіла, і на якусь мить мені здалося, що я відчуваю в горлі смак срібної крові.

— Ні, ну ці…— від злості Іян втратив дар мови. Не зміг закінчити речення.

— Чудово, — мовив Кайл із відразою в голосі.— Бовдури. Нас нема заледве кілька тижнів, а вони за цей час примудряються роздратувати шукачів. Могли просто попросити нас…

— Стули писок, Кайле, — мовив Джаред різко. — Зараз це не важливо. Треба швидко вивантажити харчі. Хто знає, скільки шукачів нас пантрує. Хапай, скільки можеш, а тоді покличемо підмогу.

Я вивільнилася з обіймів Іяна, щоб і собі допомогти. Сльози не вщухали. Іян не відступався — забрав у мене важку коробку з консервованим супом і замінив її великою, проте легкою коробкою з макаронами.

На чолі з Джаредом ми спускалися темним коридором. Чорнильна темрява більше не лякала мене. Я ще не вивчила дороги, але не загубитися було легко. Прямо вниз, прямо вгору.

На півдорозі до нас іздалеку долинув знайомий голос. Він луною прокотився тунелями й розколовся на тисячі відголосків.

— Вони повернулися… ися… ися! — кричав Джеймі.

Я спробувала витерти сльози плечем, але не дотягнулася.

Синє світло наближалося підстрибом. Нам назустріч вибіг Джеймі.

Його обличчя вразило мене.

Я намагалася заспокоїтись, гадаючи, що Джеймі радітиме, тож не варто його засмучувати слізьми. Але виявилося, що Джеймі уже засмучений: обличчя бліде, очі червоні. На брудних щоках сліди сліз.

— Джеймі? — ми з Джаредом воднораз упустили коробки на землю.

Джеймі підбіг до мене й обхопив руками за талію.

— Ох, Вандо! Ох, Джареде! — схлипував він. — Вез помер! Помер! Його вбила шукачка!