Розділ 48 Затримка

Його очі звузилися, а мої натомість розширилися.

— Що ж це наші робили? — раптом вибухнув Джаред і щосили вгатив кулаком по щитку.

— Гадаєш, Джеб і решта щось накоїли?

Джаред не відповів; він люто дивився на ясно освітлену зірками пустелю.

Не розумію. Чого це шукачі полюють посеред пустелі на людей, навіть якщо хтось і зник? Нещасні випадки іноді трапляються. Чому ж шукачі дійшли саме такого висновку?

І чому Джаред біситься? Наша велика родина в печерах не привертала б навмисно до себе зайвої уваги. Ми завжди поводилися обережно. Ніхто не виходить із печер, тільки у разі крайньої потреби.

Коли вірить, що на це є серйозна причина. Необхідність.

А може, Док із Джебом вирішили скористатися з моєї відсутності?

Джеб пообіцяв, що, поки я під його дахом, мордування людей і душ припиниться. Невже таким чином він знайшов компроміс?

— З тобою все гаразд? — запитав Джаред.

У горлі пересохло, я не могла відповісти. Тільки похитала головою. З очей покотилися сльози й закрапали з підборіддя на коліна.

— Може, краще я поведу?

Я знову похитала головою. І крізь сльози я все добре бачу.

Він не заперечував.

Я тихенько проплакала всю дорогу до невисокої гори, за якою ховався вхід у наші розгалужені печери. Насправді це був звичайний пагорб — незначний викид вулканічної породи, дуже схожий на всі інші пагорби, порослі чапарелем і колючими опунціями. Тисячі крихітних віддушин губилися поміж темно-червоної вулканічної породи. Де-не-де клубочився димок, чорний на чорному тлі.

Я вилізла з фургона й оперлася на дверцята, витираючи очі. Джаред став поруч. Він повагався, а тоді поставив руку мені на плече.

— Вибач. Я не знав, що вони замислили… Навіть уявити не міг. Не слід було…

Але він так думав тільки тому, що вони упіймалися.

Позаду з гуркотом зупинилася вантажівка. Гримнули двоє дверцят, і до нас долинув тупіт двох пар ніг.

— Що сталося? — вигукнув Кайл, який прибіг першим.