Розділ 35 Випробування

— Це ти все змінив, — пролепетала я і встромила зуби в твердий хліб. Я автоматично пожувала, ковтнула й відклала хліб, чекаючи, як відреагує шлунок.

— Знаю, не дуже апетитно, — мовив Іян.

Я знизала плечима.

— Просто перевіряю шлунок — чи знову не нудитиме.

— Може, дещо апетитніше…

Я з цікавістю подивилася на нього, але обличчя годі було роздивитися. Я прислухалася — щось хруснуло, потім розірвалося… а тоді я почула запах — і все збагнула.

— Сирні палички! — вигукнула я. — Справді? Для мене?

Щось торкнулося моїх вуст, і я захрумтіла запропонованими ласощами.

— Я так давно мріяла про них, — зітхнула я, жуючи.

Іяна це розсмішило. Він поклав пакетик мені в руку.

Я швидко спорожнила вміст маленького пакетика, а тоді доїла хліб, поки в роті залишався сирний смак. Я ще й не попросила, а Іян уже подав мені пляшку води.

— Дякую. Не тільки за сирні палички. За все.

— Вандо, дуже прошу.

Я зазирнула в його глибокі блакитні очі, намагаючись розгадати цю простеньку фразу, — здавалося, в словах Іяна ховається більше, ніж просто ввічливість. Тільки тоді я усвідомила, що вже можу бачити колір Іянових очей; я швидко підвела погляд на тріщини в стелі. Зірки зникли, небо посіріло. Займався світанок.

— Ти впевнена, що тобі це треба? — Іян простягнув руки, готовий підхопити мене.

Я кивнула.

— Тобі не доведеться нести мене. Нога вже майже не болить.

— Зараз побачимо.

Він допоміг мені звестися на ноги, обхопив однією рукою за талію, а мою руку закинув собі на шию.

— Обережно. Ну як?