Розділ 35 Випробування

— Гадаю, що так. Хоча я ще не ворушила головою.

— Думаєш, це твоя реакція на морфій — чи тіла Мелані?

— Мелані. Вона здебільшого погано переносить будь-яке знеболювальне. Вона переконалася ще років десять тому, коли зламала зап’ястя.

Іян міркував якусь мить, а тоді мовив:

— Якось… дивно. Спілкуватися з двома людьми воднораз.

— Ага, дивно, — погодилась я.

— То ти вже зголодніла?

Я усміхнулася.

— Здається, хлібом пахне. Гадаю, шлунок уже втихомирився.

— На це я й сподівався.

Його тінь лягла поруч зі мною. Іян намацав мою руку, розігнув пальці й уклав у долоню добре знайомий мені шмат круглого балабуха.

— Допоможеш мені підвестися? — попросила я.

Він обережно взяв мене за плечі й підтягнув одним точним рухом, намагаючись мінімізувати біль у боці. На шкірі я відчувала щось чужорідне — щільне та тверде.

— Дякую, — мовила я засапано. У голові паморочилося. Вільною рукою я торкнулася боку. Під сорочкою щось було приліплене до шкіри. — То у мене таки зламані ребра?

— Док не впевнений. Але краще перестрахуватися.

— Він так старається!

— Атож.

— Прикро… що я його спочатку недолюблювала, — визнала я.

Іян розсміявся.

— Ще б пак! Дивно, що ти взагалі добре ставишся бодай до когось із нас.