Розділ 27 Вагання

А тоді почувся різкий хруст, і хтось охнув.

Я силкувалася вилізти з-під коробок, нестямно спираючись на лікті.

Джаред тримався за ніс, а по його губах стікала темна рідина. Очі були розширені від подиву. Джеймі стояв навпроти, стиснувши руки в кулаки, а обличчя його було перекошене від злості.

Та злісна гримаса поволі сповзла, і на її місце прийшов біль — біль зради такий глибокий, що міг би посперечатися з виразом обличчя Джареда, коли той побачив мене на кухні.

— Ти зовсім не такий, як я думав, — прошепотів Джеймі. Він дивився на Джареда так, ніби той неймовірно далеко, ніби їх розділяє стіна, і Джеймі поцейбіч — зовсім сам.

Очі Джеймі набрякли сльозами, і він відвернувся, соромлячись своєї слабкості перед Джаредом. Стрімким непевним кроком він пішов геть.

«Принаймні ми спробували», — подумала Мелані сумовито. Її серце краялося за Джеймі, і все-таки вона хотіла, щоб я перевела очі на обличчя Джареда. І я скорилася.

Джаред не дивився на мене. Він дивився в темряву, в якій зник Джеймі, і досі тримався за ніс.

— Чорт забирай! — вилаявся він зненацька. — Джеймі! Повернись!

Тиша.

Джаред кинув на мене ще один нищівний погляд — і я відсахнулася, хоча його лють, здається, вщухла, — а тоді схопив ліхтар і кинувся навздогін за Джеймі, копнувши геть із дороги коробку.

— Пробач мене, о’кей? Не плач, малий! — вигукуючи сердиті вибачення, він завернув за ріг, я лишилася лежати в темряві.

Якийсь час я просто дихала. Зосередилася на повітрі в легенях: вдих, видих, вдих… Поволі відновивши дихання, я почала підводитися з землі. Кілька секунд знадобилося, щоб повернути собі контроль над ногами, і все одно вони тремтіли й підкошувалися, тож я притулилася до стіни і з’їхала на землю — на свій мішок із рисом. Я впала на «подушку» і спробувала оцінити своє становище.

Все було ціле — за винятком носа Джареда, мабуть. Я повільно потрусила головою. Джеймі з Джаредом не повинні битися.

Я завдала їм скільки страждань і горя! Я зітхнула й продовжила огляд. Болючий синець на спині, щока обідрана і волога — я приклалася нею до стіни. Коли я торкнулася щоки, рана защеміла, а на пальцях залишилася тепла рідина. Але це і все. Решта синців і подряпин незначні.

Тільки-но я це усвідомила, мене зненацька затопило полегшення.

Я жива. Джаред мав шанс мене убити, але не скористався ним. Натомість помчав за Джеймі, щоб помиритися. Якої б шкоди я не заподіяла їхнім стосункам, здається, не все ще втрачено.

Довгий був день — він був довгим іще до того, як з’явився Джаред із командою, а відтоді, здавалося, спливла ціла вічність. Я заплющила очі й заснула просто на рисі.