Розділ 27 Вагання

Жовтувате світло наблизилося й перетворилося на велику пляму на стіні.

З-за рогу вийшов Джаред із ліхтарем у руці — промінь світла ковзав туди-сюди по кам’яній долівці. Джаред помився й одягнув вицвілу червона сорочку, яку я одразу ж упізнала, — вона кілька тижнів висіла в кімнаті, і я до неї звикла. Джаредове обличчя також було мені добре знайоме — на ньому був той самий вираз, що й тоді, коли я вперше тут з’явилася.

Промінь ліхтаря осліпив мене; я була певна, що світло відбилося від срібла в моїх очах, бо Джеймі здригнувся — легесенько, а тоді напружився ще рішучіше.

— Відійди від цієї істоти! — загарчав Джаред.

— Заткнися! — вереснув Джеймі у відповідь. — Ти її не знаєш! Облиш її!

Він чіплявся за мене, а я намагалась вивільнитися.

Джаред біг, мов роздрочений бик. Він ухопив Джеймі за комір і потягнув геть від мене. Не відпускаючи сорочки, він трусив Джеймі й верещав:

— Бовдур! Хіба не бачиш, що вона тебе використовує?

Інстинктивно я загородила Джеймі собою. Як я й сподівалася, моє втручання змусило Джареда відпустити хлопця. Решта не мала ніякого значення: ні його знайомий аромат, ні обриси мужніх грудей під сорочкою — пальці ще пам’ятали дотик…

— Не займай Джеймі,— сказала я, вперше бажаючи стати такою, як Мелані: щоб руки були дужі, а голос твердий.

Джаред смикнув мене за зап’ястя і жбурнув об стіну, подалі від Джеймі. Від наглого удару мені перехопило подих. Я вдарилась об стіну і впала на землю, з тріскотом приземляючись на коробки і роздираючи плівку.

У голові калатало, а я, неприродно вигнувшись, лежала на коробках. Перед очима миготіли дивні вогники.

— Боягуз! — вереснув Джеймі до Джареда. — Та вона радше помре, ніж ударить когось! Коли ви нарешті від неї відчепитеся?

Коробки зсунулися, і долоня Джеймі лягла мені на руку.

— Вандо! З тобою все гаразд, Вандо?

— Так, усе добре, — кашлянула я попри калатання в голові. Мабуть, Джаред впустив ліхтар — в його світлі я побачила над собою занепокоєне обличчя Джеймі.— Іди, Джеймі,— прошепотіла я. — Біжи.

Джеймі яро замотав головою.

— Відійди від неї! — не вгавав Джаред.

Джаред схопив хлопця за плечі й поставив на ноги. Коробки змістилися і лавиною посипалися на мене. Я відкотилася, затуляючи голову руками. Важкий ящик ударив мене поміж лопаток, і я зойкнула від болю.

— Їй боляче! — волав Джеймі.