Розділ 26 Повернення

У мене в горлі пересохло. Я спробувала проковтнути клубок, але марно. Хотіла вдихнути, та де там. Тільки серце калатало, мов навіжене.

«Джаред! — схвильований голос Мелані був екзальтований. Вона немов прокинулася після сплячки. — Джаред удома!»

— Ванда нас навчає. Розповідає про Всесвіт, — схвильовано щебетав Джеймі, не помічаючи люті, яка захлиснула Джареда.

— Ванда? — тихо повторив, а вірніше, прогарчав Джаред. Позаду нього скупчилося ще кілька запорошених силуетів. Я помітила їх тільки тоді, коли всі вони разом луною підхопили невдоволене гарчання Джареда.

Русяве волосся Пейдж війнуло понад головами присутніх. Вона підстрибнула й кинулася вперед.

— Енді! — зойкнула вона й заходилася пробиватися крізь натовп. Перечепившись через Веза, вона мало не впала, та одна із запорошених постатей вигулькнула з-за Джареда й підхопила її.— О Енді! — схлипувала Пейдж. Її тремтячий голос так нагадував голос Мелані!

Сплеск емоцій Пейдж миттю розрядив атмосферу. Мовчазний натовп почав перешіптуватися, і люди зводилися на ноги. З усіх куточків печери залунали вітання — всі хотіли поздоровити сміливців, які повернулися з вилазки. Я зазирала в їхні обличчя: натягнуті посмішки, звернені до мене ворожі погляди. Мені знадобилася довга-довга мить, — здавалося, час зупинився, паралізувавши мене й приморозивши до місця, — щоб зрозуміти, що виражають обличчя довкола: провину.

— Все буде гаразд, Вандо, — прошепотів Іян ледь чутно.

Я пильно подивилася на нього, шукаючи на його обличчі слідів тієї ж таки провини. Але, на свій превеликий подив, не знайшла її. Іян тільки насторожено примружив очі й із недовірою роздивлявся новоприбулих.

— Якого дідька, люди? — прогримів чийсь голос. Із-за Джаредової спини вистромився Кайл — легко впізнаваний здоров’яга, навіть незважаючи на маскування. Раптом він рушив… до мене.

— І ви дозволили цій істоті обвести себе круг пальця? Ви що, з глузду з’їхали? Чи, може, вона привела з собою шукачів? І ви всі давно перетворилися на паразитів?

Від таких слів чимало голів присоромлено похилилися. Всього кілька присутніх ніяк не відреагували — стояли рівно, випроставши плечі й задерши підборіддя: Лілі, Труді, Вез… і хворий Волтер.

— Охолонь, Кайле, — мовив Волтер тихо.

Кайл проігнорував його. Він широкими кроками наближався до мене, його блакитні, як і в його брата, очі випромінювали лють. Але я дивилася не на нього — мій погляд притягувала темна постать Джареда. Під товстим шаром пороху і бруду я намагалася прочитати вираз його обличчя.

Любов Мелані захлиснула мене рікою, що прориває дамбу, і не давала думати навіть про розлюченого варвара, який невпинно наближається.

Раптом я побачила Іяна. Він виник нізвідки, загородивши мене від брата. Я витягнула шию, боячись утратити Джареда з очей.

— Відтоді як ви рушили на вилазку, брате, багато чого змінилося.

Кайл став як стій, на його обличчі читалася недовіра.

— То значить, шукачі таки приходили, Іяне?

— Ванда не становить для нас небезпеки.