Розділ 18 Нудьга

Мій шлунок голосно забурчав, і я розреготалася з самої себе. Я так давно не сміялася! Спробувала пригадати, коли це було востаннє, і не змогла. Напад істерики в пустелі не рахується. Навіть до того, як я потрапила сюди, небагато речей здатні були мене розсмішити.

Але цього разу мені чомусь стало смішно. Шлунок потягнувся до тієї маленької сирної палички, і я знову засміялася. Без сумніву, то вже були ознаки божевілля.

Не знаю, чим цей сміх образив Джареда, але він підвівся і зник. За деякий час я знову почула, як він їсть палички, але вже подалі він мене. Я визирнула з печери й побачила, що він сидить у темному кутку коридору, спиною до мене. Я швиденько сховала голову, боячись, що він от-от може обернутися й побачити — я за ним спостерігаю. Відтоді він майже постійно сидів у кінці коридору і лише вночі простягався навпроти моєї в’язниці.

Двічі на день, точніше, двічі на ніч, оскільки Джаред ніколи не виводив мене з камери в присутності інших, ми ходили до печери з річками. То була довгоочікувана мить, навіть попри мій страх, бо лише тоді я випростувалася з неприродної пози, до якої мене змушувала маленька печера. Щоразу, коли я поверталася в нору, було дедалі важче.

Тричі за тиждень, завжди коли ми спали, хтось приходив нас перевіряти.

Першого разу то був Кайл.

Мене розбудило те, що Джаред нагло скочив на ноги.

— Забирайся, — гукнув він, тримаючи напоготові рушницю.

— Я просто перевіряю, — сказав Кайл. Голос його був далеко, але звучав достатньо гучно і хрипко, аби я зрозуміла, що то він, а не брат. — Одного разу тебе тут може не виявитися. Або ти спатимеш занадто міцно.

У відповідь Джаред лише підкинув рушницю.

Я чула, як покотився Кайлів сміх — здоровань пішов геть.

Ще двічі я й не вгадала, хто то був. Може, знову Кайл, може, Іян, а може, якийсь незнайомець. Просто ще двічі я прокидалася від того, що Джаред зіскакував із постелі й наставляв дуло на незваного гостя. Без слів. Хто б там «просто не перевіряв», він не утруднював себе розмовами. Коли ж гість забирався геть, Джаред швидко засинав. А от я так швидко не могла втихомирити своє серце.

Четвертого разу сталося щось новеньке.

Я ще не зовсім заснула, коли Джаред прокинувся і швидко став навколішки. А тоді з рушницею в руках і лайкою на губах він звівся на ноги.

— Спокійно, — промовив голос віддалеки. — Я прийшов із миром.

— Хай що ти продаєш, я не купую, — гарикнув Джаред.

— Просто хочу побалакати, — голос наблизився. — Ти стирчиш тут під землею, пропускаєш важливі перемовини… Нам тебе бракує.

— Ще б пак, — промовив Джаред саркастично.

— Опусти зброю. Якби я хотів на тебе напасти, то цього разу взяв би з собою ще чотирьох хлопців.

Запала коротка тиша, а потім Джаред знову заговорив, з ноткою сарказму в голосі: