TextBook «Як гадаєш, що буде далі?»
«Ти ж у нас фахівець із людей, — нагадала я їй. — Мабуть, те, що мене годують, не віщує нічого доброго. Мені на думку спадає лише одна причина, з якої вони хочуть повернути мені сили».
Приклади з історії людської жорстокості змішалися в моїй голові з уривками новин, що ми днями прочитали в старій газеті. Тортур вогнем я точно не витримаю. Якось, ухопившись за розжарену сковорідку, Мелані необачно припекла пальці на правій руці. У її спогадах я бачила, як шокував її цей біль — такий несподівано гострий і всеохопний.
Але то сталося випадково. Біль швидко утамувався льодом, мазями, ліками. Ніхто не завдавав його навмисно, розтягуючи перший різкий біль на довше, і довше, і довше…
Я ще ніколи не жила на планеті, де б до приходу душ панувала така жорстокість. Цей світ був по праву найвищим і найнижчим з усіх світів — найпрекрасніші почуття, найвитонченіші емоції… і найчорніші бажання, найлихіші вчинки. Може, так і має бути? Може, без низів не можна досягнути вершин? Чи є душі винятком із цього правила? Чи зможуть вони в цьому світі створити світло без тіні?
«Коли Джаред тебе вдарив, я… дещо відчула», — перебила Мелані мої міркування. Слова лилися повільно, одне по одному, ніби їй не хотілося думати.
«Я теж дещо відчула, — відповіла я, з подивом відмітивши, як природно мені дався сарказм. Видно, час, проведений із Мелані, не минув марно. — У нього важкий удар лівою, чи не так?»
«Я не це мала на увазі. Я хотіла сказати… — вона довгий час вагалася, а потім випалила решту слів одним духом: — Я гадала, що це все через мене… Ну, те, що ми до нього відчуваємо. Я гадала, що… усе під моїм контролем».
Думка, що читалася між рядків, була зрозумілішою, ніж самі слова.
«Ти вважала, що ведеш мене сюди, тому що цього хочеш ти. Що це ти мене контролюєш, а не навпаки, — я говорила дуже обережно, аби їй не дошкулити. — Ти гадала, що маніпулюєш мною».
«Так, — їй було прикро це визнавати. Але прикро не через те, що я її засмутила, а через те, що їй не подобалося визнавати власні помилки. — Але…»
Я чекала.
Цього разу вона промовила все на одному подиху.
«Ти теж любиш його, сама по собі, окремо від мене. Твоє почуття відрізняється від мого. Воно інше. Я не помічала цього, поки ми не опинилися поруч із Джаредом, поки ти вперше його не побачила. Як це сталося? Як може тридюймова гусінь закохатися в людину?»
«Гусінь?!»
«Вибач. Але ж у тебе є… лапки?»
«Не зовсім. Вони більше схожі на антени. І коли вони видовжуються, я аж ніяк не тридюймова».
«Я хотіла сказати, що він не з твого племені».
«У мене людське тіло, — мовила я. — І доки я в ньому, я теж людина. А твої спогади про Джареда… Зрештою, це ти в усьому винна».
Вона замислилася над моїми словами. Їй вони явно не подобалися.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Господиня» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 15 Полонянка“ на сторінці 3. Приємного читання.