Розділ «Епілог»

Тирел неохоче кивнув.

— Як скажете. Моя ж Маргерійка віддає перевагу суду Святої Віри. Хай уся держава буде свідком, коли нарешті визнають її невинність.

«Якщо твоя донька така невинна, як ти нас запевняєш, то навіщо ти припхав до міста ціле військо? Ти й на суді мечами брязкатимеш?» — кортіло запитати панові Кевану.

— Сподіваймося, скоро так і станеться, — мовив він натомість перед тим, як обернутися до великого маестра Пицеля. — Маємо ще справи?

Великий маестер зазирнув у папери.

— Слід залагодити питання про спадщину Росбі. Висунуто шість пошукань…

— Справу Росбі ми обговоримо іншим разом. Ще?

— Приготування для принцеси Мирцели.

— Ось що буває, коли злигаєшся з дорнійцями! — мовив Мейс Тирел. — Невже не можна знайти дівчинці кращого нареченого?

«Чи не твого сина Віласа? Її спотворив один дорнієць, його скалічив інший. Хіба не пара?»

— Певно, що можна, — відповів пан Кеван, — та ми маємо вдосталь ворогів, навіть не ображаючи Дорн. Якщо Доран Мартел приєднає свою потугу до загону Конінгтона, щоб підтримати його облудного дракона, нам поведеться вельми сутужно.

— Може, якось переконати наших дорнійських друзів дати ради князеві Конінгтону? — запитав пан Гарис Звихт з бридким і недоречним смішком. — Чимало б крові та сил зберегли.

— Авжеж, — втомлено мовив пан Кеван, бажаючи швидше покласти всьому край. — На тім дякую шановному панству. Зберімося знову за п’ять днів, після суду над Серсеєю.

— Воля ваша. Хай Воїн подарує сили правиці пана Роберта.

Слова пролунали буркотливо, а уклін голови, подарований Мейсом Тирелом князеві-наміснику, був найлегшим із можливих. Та все ж це було щось, і за нього пан Кеван Ланістер мав належну подяку.

Рандил Тарлі вийшов з палати разом зі своїм зверхником; списники у зелених киреях поспішали ззаду. «Тарлі — головна небезпека у всій їхній зграї, — подумав пан Кеван, спостерігаючи, як вони проминають двері. — Вузьколобий, та коли щось ухопить, то вже не пустить. Має залізну волю, незле метикує. Найкращий воєвода, якого може виставити Обшир. Але ж як мені зманити його на наш бік?»

— Прикро казати, але князь Тирел не надто мене любить, — пожалівся великий маестер Пицель, коли Правиця залишив престольну палату. — Ця справа з місячним узваром… я б про таке ніколи не сказав, але мені наказали пані королева-вдовиця! З ласки пана намісника, я б спав міцніше, якби ви мені позичили кілька ваших стражників.

— Князеві Тирелу це не припаде до смаку.

Пан Гарис Звихт смикнув себе за борідку.

— Мені й самому б не завадила збройна варта. Небезпечні часи настали.