Розділ «Епілог»

До лав золотокирейників нещодавно додалася сотня його вирійського вояцтва. Але його ясновельможність, вочевидь, і досі упирався проти влиття туди задля рівноваги такої ж кількості західняків.

«Що більше я йому даю, то на більше він роззявляє рота.» Кеван Ланістер починав розуміти, чому Серсея так зневажає Тирелів. Та зараз був недоречний час розпалювати відверту ворожнечу. Рандил Тарлі та Мейс Тирел привели до Король-Берега свої потуги, тоді як головна частина війська дому Ланістер перебувала у річковому краю, танучи там занадто швидко.

— Гора завжди тримав при собі упертих бійців, — мовив Кеван примирливо, — а нам проти цих сердюків знадобиться кожен зайвий меч. Якщо це справді «Золота Дружина», як наполягають Кайбурнові шепотинники…

— Хай як вони себе називають, — зауважив Рандил Тарлі, — то лише шукачі пригод. Безрідне збіговисько.

— Може, й так, — відповів пан Кеван, — та що довше ми не зважаємо на те збіговисько, то сильнішим воно стає. Ми тут приготували мапу — нарис їхнього вторгнення. Великий маестре?

Мапа була пречудова, змальована рукою справжнього майстра на гарному, найтоншому телячому пергамені — такому великому, що й стіл укривав.

— Ось, — вказав Пицель плямистою рукою. Рукав його ряси задерся, стало видно клапоть блідої шкіри, що теліпався під висхлим передпліччям. — Тут і тут. Усюди вздовж узбережжя і на островах. Тарф, Пороги, навіть Естермонт. А тепер нам доповідають, що Конінгтон рухається на Штормолам.

— Якщо це Джон Конінгтон, — додав Рандил Тарлі.

— Штормолам, отакої! — пробурчав князь Мейс Тирел. — Та він не взяв би Штормоламу, навіть якби був самим Аегоном Завойовником. А якби і взяв, то що? Наразі його утримує Станіс. Ну нехай замок перейде з рук одного самозванця до іншого. Який нам з того клопіт? Я знову заберу його назад, щойно доведуть невинність моєї доньки.

«Як це ти знову забереш його назад, коли ще ніколи не брав?»

— Я розумію, ясний пане, але…

Тирел не дав йому скінчити.

— Звинувачення проти моєї дитини — брудний наклеп. Я питаю знову: чому ми маємо блазнювати під цю брехливу пісню? Примусьте короля Томена оголосити мою дочку невинною, пане, і тим негайно покласти кінець дурощам!

«І плітки переслідуватимуть Маргерію до кінця її життя.»

— Ніхто не сумнівається у невинності вашої доньки, ясний пане, — збрехав пан Кеван, — але його пресвятість наполягає на суді.

Князь Рандил презирливо пирхнув.

— До чого ми докотилися? Королі й перші вельможі держави мусять витанцьовувати під цвірінькання горобців!

— Нас зусібіч обсідають вороги, князю Тарлі, — нагадав йому пан Кеван. — Станіс на півночі, залізняки на заході, сердюки на півдні. Якщо кинути виклик верховному септонові, то кров потече стогнами вже самого Король-Берега. Варто побожному людові вирішити, що ми виступаємо проти богів, і він юрбою рине під прапори одного чи іншого самозванця.

Але Мейс Тирел непохитно стояв на своєму.

— Щойно Пакстер Рожвин вимете залізняків з західного моря, мої сини повернуть нам Щитові острови. Станіса засипле сніг або прикінчить Болтон. Що ж до Конінгтона…