Розділ «Тиріон»

Наступного вечора вони дісталися велетенського валірійського сфінкса, що сидів обіч дороги. Потвора мала тіло дракона і жіночу голову.

— Драконова королева, — мовив Тиріон. — Доречне віщунство.

— Їй бракує короля. — Іліріо вказав на гладкий кам’яний підмурок, де колись стояв другий сфінкс. Його майже затягли мох і квітучі лози. — Коневладці збудували під ним дерев’яні колеса і потягли ген до Ваес Дотраку.

«Це теж віщунство, — подумав Тиріон, — та не таке обнадійливе.»

Тієї ночі — п’яніший, ніж зазвичай — він раптово вибухнув піснею.

Їхав містом пан всевладний

З пагорба високого.

Покохав він, неоглядний,

Кралю чорноокую.

Краля голову задурить —

Згинеш без меча і трунку.

Бо ніщо — палац і уряд

Проти дівчини цілунку.

Він знав тільки ті слова з пісні, та ще приспів. «Руки тії золотії холодом лякають, а дівочі теплі руки серце зігрівають.» Шаїни руки шалено стібали його, поки золоті руки врізалися їй у горлянку. Він не пам’ятав, чи були її долоні теплі, а чи холодні. Сила витікала з неї разом із життям, удари ставали легшими за тріпотіння крилець метелика. Золоті руки з кожним обертом скручуваного ланцюга врізалися дедалі глибше. «Ніщо — палац і уряд проти дівчини цілунку.» Чи поцілував він її востаннє, коли вона померла? Цього він не пам’ятав… хоча не забув їхнього першого поцілунку в наметі на березі Зеленозубу. Якими ж солодкими були її вуста…

Перший свій поцілунок з Тайшею він теж пам’ятав. «Вона нічого не вміла — так само, як я. Ми весь час чіплялися носами, та коли нарешті я торкнувся її язика своїм, вона затремтіла.» Тиріон заплющив очі й спробував пригадати її обличчя, та натомість побачив батька на нужнику з задертим вище пояса халатом. «Туди, де місце шльондрам» — сказав князь Тайвин, і у відповідь йому тумкнув арбалет.

Карлик перекотився на подушках, занурюючи у них половину свого носа. Сон відкрився перед ним, наче колодязь, а він кинувся у нього радо та охоче, дозволяючи пітьмі поглинути себе.