Розділ «Заколотник»

— Ходімо. Відведу вас до келії.

Дотепер Мідні Звірі мали вже роззброїти Непробийшкуру.

— Вас триматимуть замкненим під вартою, доки не повернеться цариця. Якщо проти вас не знайдеться доказів, вам ніщо не загрожує. Маєте на тім моє лицарське слово.

Він узяв царя попід руку і повів геть з опочивальні. Голова була напрочуд легка і трохи паморочилася, наче під чаркою. «Я охороняв вінценосців, захищав їхні життя. Що я роблю тепер? Хто я? Ким став?»

В цю мить з Гіздахровим вином повернулися Міклаз і Драказ. Вони стали у проймі дверей, притиснувши глеки до грудей і вирячивши очі на труп Храза. К’єзза досі плакала, але прийшла Джезена, обійняла молодшу дівчинку, попестила їй волосся і заходилася втішати. Ще кілька чашників і чашниць стояли позаду, мовчки спостерігаючи.

— Ваша п-п-превисокосте, — мовив Міклаз перелякано, — вельможний Резнак мо’Резнак просив п-п-переказати, щоб ви п-п-прийшли негайно.

Хлопчик звертався до царя так, наче в покої не було ані пана Барістана, ані простягнутого на килимі мертвого тіла, чия кров повільно забарвлювала шовк темним кармазином. «Скахаз мав схопити Резнака і тримати доти, доки ми не впевнимося у його вірності. Чи не сталося якоїсь халепи?»

— Куди? — запитав хлопчину пан Барістан. — Куди підстолій прохає прийти його милість?

— Назовні. — Міклаз наче вперше його помітив. — Н-назовні, п-пане Барістане. На т-терасу. Щоб п-побачити на власні очі.

— Побачити що?

— Д-д-драконів. Вони на волі, п-пане.

«Порятуй нас усіх, свята Седмице» — подумав старий лицар.