Розділ «Відроджений грифон»

— Станіс є Робертовим братом, того самого лукавого поріддя, що стало руїною дому Таргарієн, — нагадав йому Джон Конінгтон. — А до того ж він за тисячі верст звідси, разом із тим жалюгідним військом, яке йому ще лишилося. Між нами лежить увесь обшир держави. Півроку пішло б на те, щоб лише знайти Станіса. А знайшовши, яку поміч ми з нього матимемо?

— Коли Штормолам такий нездоланний, як ви хочете його здолати? — запитав Мало.

— Хитрістю та підступом.

Але Галайда Гаррі Стрікланд не погоджувався.

— Я кажу: треба чекати!

— То й почекаємо. — Джон Конінгтон підвівся. — Десять днів. Але не довше. Саме стільки часу забере підготуватися. Вранці одинадцятого дня ми виступаємо на Штормолам.

Принц прибув до них за чотири дні на чолі батови з сотні кіннотників. Позаду тупотіло трійко слонів. З принцом була і пані Лемора, знову вдягнена у білі септині шати. Попереду їхав пан Роллі Ходикачка; з плечей його струменіло сніжно-біле корзно.

«Надійний чолов’яга, вірний друг, — подумав Конінгтон, дивлячись, як Качур спішується, — але не гідний місця у Королегвардії.» Він щосили намагався відрадити принца дарувати Ходикачці біле корзно, наполягаючи, що цю честь варто притримати для воїнів гучнішої слави, чия відданість додасть блиску їхній справі, і молодших синів славного панства, чия підтримка їм знадобиться у майбутній боротьбі. Але малий не вгавав.

— Качур загине за мене у скрутну годину, — казав він. — Більшого від лицаря моєї Королегвардії мені не треба. Якби я хотів сина вельможного князя при гучній вояцькій славі — то взяв би Крулеріза.

«Принаймні я переконав його лишити шість інших місць вільними. Інакше Качур вже вів би за собою шістьох каченят, що змагалися б один з одним у сліпій вірності.»

— Супроводьте його милість до моєї світлиці, — наказав князь. — Негайно.

Та принц Аегон Таргарієн був далеко не той згідливий хлопчина, що носив прізвисько Молодий Гриф. Трохи не година минула, доки він нарешті з’явився у світлиці з Качуром при боці.

— Князю Конінгтоне, — мовив він, — мені дуже припав до смаку ваш замок.

«Землі твого батька чарують красою, казав він. Срібне волосся летіло за вітром, очі блищали темним порфіром, темнішим за очі цього хлопчика.»

— Мені він теж до смаку, ваша милосте. Прошу сідати. Дякую, пане Роллі, у вас ми наразі потреби не маємо.

— Ні, я хочу, щоб Качур лишився. — Принц сів. — Ми говорили зі Стрікландом та Буйцвітом. Вони розповіли про задуманий вами напад на Штормолам.

Джон Конінгтон спробував не показати свого гніву.

— Мабуть, Галайда Гаррі переконував вас почекати?

— Авжеж, — кивнув принц. — Але я не чекатиму. Гаррі — боязкий перестарок, який навіть своєї тіні лякається, хіба не так? Ви ж, пане князю, як на мене, маєте рацію. Я погоджуюся, що Штормолам треба взяти… з одним лише застереженням. Похід на нього очолю я сам.