Розділ «Даянерис»

— Воля ваша. І все ж, ваша милосте… даруйте мені зухвалість, але є інший шлях…

— Дорнійський? — зітхнула Дані. Трійко дорнійців були присутні на бенкеті, як личило станові й титулові великого княжича Квентина, хоча Резнак подбав посадити їх якнайдалі від її чоловіка. Гіздахр начебто норовом був не ревнивий, але жоден чоловік не буде щасливий побачити жениха-суперника при боці молодої дружини. — Так, юнак на вигляд приязний і мовою чемний, але…

— Дім Мартел — стародавній та чесний, ваша милосте, і до того ж вірний друг домові Таргарієн упродовж більше як століття. Я мав честь служити з двоюрідним дідом князя Квентина у сімці вашого батька. Князь Левин був такий шляхетний та відважний побратим по зброї, якого тільки можна бажати. Коли ласка вашої милості, Квентин Мартел походить від тієї ж самої крові.

— Я була б ласкава до нього, якби він з’явився з тими п’ятдесятьма тисячами мечів, про які згадував. Натомість він привів двох лицарів і приніс папірця. Чи прикрию я тим папірцем своїх підданих від Юнкаю? Якби ж він хоч кораблі мав…

— Сонцеспис ніколи не мав великої морської потуги, ваша милосте.

— Авжеж.

Дані достатньо було відомо з історії Вестеросу, щоб це знати. Німерія викинула на піщані узбережжя Дорну десять тисяч кораблів, але коли побралася зі своїм дорнійським князем, то спалила їх усі та довіку обернулася спиною до моря.

— Дорн надто далеко. Щоб потішити цього князя, я мусила б кинути свій народ. Вам краще відіслати його додому.

— Дорнійці знані по всіх усюдах своєю впертістю. Діди-прадіди князя Квентина боролися проти ваших мало не два століття. Без вас він звідси не поїде.

«Ну то загине тут, — подумала Даянерис, — хіба що має в собі щось таке, чого я не розгледіла.»

— То він досі всередині?

— Так, п’є зі своїми лицарями.

— Приведіть його до мене. Час йому познайомитися з моїми дітьми.

Тінь сумніву майнула довгим поважним обличчям Барістана Селмі, та він відповів просто:

— Воля ваша.

Її цар саме реготав у товаристві Юрхаза зо’Юнзака та інших юнкайських вельмож. Дані не думала, що він за нею сумуватиме, та про всяк випадок наказала служницям відповісти, що цариця пішла відповісти на природній поклик, якби цар раптом спитав.

Пан Барістан чекав коло сходів разом з дорнійським княжичем. Кутасте Мартелове обличчя червонілося, аж пашіло. «Перепив вина» — вирішила цариця-королева, хай як він намагався це приховати. За винятком прикраси на поясі у вигляді вервечки мідних сонць, дорнієць був одягнений дуже просто. «Його кличуть Жабиком» — пригадала Дані. І тепер сама бачила чому — пошукач її руки не вражав чоловічою вродою.

Вона посміхнулася.

— Пане князю! Донизу веде довгий шлях. Ви певні, що хочете його подолати?

— Якщо буде ласка вашої милості.