Розділ «Даянерис»

Та коли хлопець виходив, то зиркнув назад через плече, і побачивши його очі, Дані зрозуміла: Гарпія має ще одного сина.

До полудня Даянерис відчувала на голові вагу корони, а під собою — твердість лави. Стільки людей чекали на її ласку, що вона і пообідати не знайшла часу, лише вислала Джихікі до кухні по таріль коржів, оливок, смокв та сиру і сиділа, потрошку відщипуючи їжу та сьорбаючи з чари розведеного водою вина. Смокви були чудові, оливки — ще кращі, проте вино лишало у роті терпкий залізний присмак. Малий жовтий виноград, який ріс у цих краях, не давав вина високої якості. «З тутешньої лози ми багато не наторгуємо.» Крім того, Великі Хазяї спалили найкращі виноградники разом з оливковими гаями та плодовими садами.

Пополудні прийшов майстер — ліпник та ливар — і запропонував замінити голову великої спижевої гарпії на Майдані Очищення подобою Даніного обличчя. Вона відмовила йому з усією ввічливістю, яку зуміла зібрати.

У Скахазадхані спіймано було щуку величини раніше не баченої; рибалка приніс її цариці в подарунок. Цариця висловила подив і захоплення неймовірною рибою, винагородила рибалку гаманцем срібла і відіслала щуку до кухні.

Мідних справ майстер зробив їй кольчугу з яскраво налощених кілець для носіння на війні. Дані прийняла подарунок з сердешною дякою; кольчуга була гарна аж на подив, її вилощена мідь виблискувала б на сонці пишно і осяйно… хоча у справжній битві вона б радше вдяглася у сталь. Навіть дуже молода дівчина, що погано зналася на справах війни, все ж таки достатньо розумілася на таких речах.

Капці, надіслані Царем-Різником, ставали дедалі обтяжливішими. Дані скинула їх геть, одну ногу заклала під себе, а другою зателіпала вперед і назад. Видовисько було не таке пишне, як личить цариці, та їй уже остогидло робити лише те, що личить цариці. Від корони жахливо боліла голова, а сідниці геть заніміли.

— Пане Барістане, — звернулася Дані до старого лицаря, — тепер я знаю, яка чеснота найпотрібніша можновладцеві.

— Хоробрість, ваша милосте?

— Залізні сідниці, — піддражнила вона. — Бо ж я нічого не роблю, лише сиджу на лаві.

— Ваша милість покладають на себе завеликий тягар. Ви мусите дозволити вашим радникам його полегшити.

— Я маю забагато радників, але замало подушок. — Дані обернулася до Резнака. — Скільки там іще?

— Двадцять і три, якщо ласка вашої препишності. Зі стількома ж скаргами. — Підстолій зазирнув у якісь папери. — Одне теля, три кози. Решта, не маю сумніву, будуть вівці та ягнята.

— Двадцять і три. — Дані зітхнула. — Мої дракони аж занадто закохалися у баранину, відколи ми почали платити чабанам за драконячу здобич. Але чи мають скаржники якісь докази на підтвердження своїх скарг?

— Дехто приніс обпалені кістки.

— Люди палять вогнища і смажать на них баранину. Обпалені кістки — то не докази. Бурий Бен каже, що у пагорбах навколо міста є руді вовки, шакали та дикі собаки. Невже ми тепер платитимемо доброю срібною монетою за кожне ягня, що пропаде між Юнкаєм і Скахазадханом?

— Ні, препишна царице, — вклонився Резнак. — То мені просто вигнати цих пройдисвітів геть, чи ви бажаєте, щоб їм ще й батогів дали?

Даянерис посовалася на лаві.

— Жодна людина не повинна боятися приходити до мене.

Вона не сумнівалася, що якась частина позовів є брехливою, але ж чесних усе-таки більше. Її дракони надто виросли, щоб удовольнятися щурами, кішками та собаками. «Що більше їдять, то більшими виростають, — попереджав її пан Барістан, — а що більшими виростають, то більше їдять.» А надто Дрогон — той полюбляв літати ген за гори, за поля, де легко з’їдав вівцю на день.

— Заплатіть їм ціну їхньої худоби, — сказала Дані Резнакові. — Але віднині скаржники повинні з’являтися до Храму Грацій і складати священну присягу перед богами Гісу.