Розділ «Сліпиця»

— Я сказала вам три речі. А четверту казати не мушу.

Може, назавтра вона і розкаже йому про кота, який минулого вечора пішов за нею додому з закладу Пінто, ховався на кроквах і дивився згори. А може, і не розкаже. Старому можна мати таємниці — чому їй ні?

Того вечора Умма подала на вечерю крабів у солоній скоринці. Коли дівчинці поставили її кухля, вона зморщила носа і випила трьома довгими ковтками… аж раптом зойкнула і впустила кухоль на підлогу. Язик їй запалав вогнем; коли ж дівчинка спробувала випити ще кухоль вина, полум’я розповсюдилося униз горлом і вгору носом.

— Вино не допоможе. І вода лише роздмухає вогонь, — сказала жебрачка. — З’їж оце.

Їй у руку пхнули окраєць хліба. Дівчинка набила ним рота, пожувала, ковтнула. Окраєць допоміг. Другий допоміг ще.

На ранок, коли нічні вовки облишили її, а очі розплющилися, дівчинка побачила лойову свічку там, де напередодні ввечері панувала пітьма. Її хитливе полум’я танцювало і розгойдувалося туди-сюди, наче хвойда у «Щасливому порті». Ніколи доти дівчинка не бачила нічого прекраснішого.